Історія

Перша згадка крейдяних гір на берегах Сіверського Донця як Святих горах зустрічається в записах австрійського дипломата у Великому князівстві Московському (1330-ті – 1547) Сигізмунда фон Герберштейна (1486 – 1566).

Однак документальне підтвердження існування Святогірської обителі знаходиться лише у грамоті Михайла Федоровича Романова (1596-1645) від 1624 на платню монастирю щорічної грошової і майнового постачання, як центру православ’я і охоронному пункту на південних рубежах царства. У зв’язку з оборонним значенням, тут аж до ХVIII квартирував військовий гарнізон, перші споруди монастиря (скельна церква святих Антонія і Феодосія Печерських і храм святого Миколая на вершині гори), перебуваючи високо над рівнем річки, були захищені високими мурами, а його будівлі були сполучені печерними ходами, в яких так само розташовувалася частина культових і житлових приміщень.

Поступово до кінця 1680-х років Успенський монастир у Святих горах набуває все більшу популярність серед православних паломників, для яких споруджується на подолі гори біля річки дерев’яна тепла Петропавлівська церква, поступово втрачаючи роль одного з південних форпостів держави.

Посилення ролі церкви в житті держави і збільшення на її добробуту протягом XVIII століття не давала спокою можновладцям, тому в 1787 році Катерина ІІ (1729 – 1796) проводить секуляризацію (передача з релігійної власності у світське) церковного майна, в тому числі Святогірського монастиря, який володів на той час тридцятьма тисячами гектарів землі з більш ніж двома тисячами кріпаків.

Три роки потому, в 1790 році, новим господарем колишніх монастирських споруд стає фаворит імператриці Григорій Олександрович Потьомкін (1739 – 1791), який перетворює його в одну зі своїх південних резиденцій, що правда із збереженням діючих церков Успіння і святого Миколи в якості парафіяльних. Як літня дача, селище отримує ім’я Банне через зведення в заплаві Донця на правому березі купалень (бань).

Переходячи у спадок, Банне залишається світською резиденцією до 1844 року, коли через три роки після успадкування від матері Юсупової Тетяни Василівни (1769 – 1841), племінниці Г. О. Потьомкіна, власник, Потьомкін Олександр Михайлович (1787 – 1872), повертає його в лоно православної церкви.

У ХIX століття стає зірковим для монастирських стін – обитель знову наповнюється ченцями (їх число досягає шестисот осіб), проводиться великомасштабна реконструкція (дерев’яні споруди замінюються кам’яними), а кількість віруючих рік від року все збільшується, досягаючи двадцяти п’яти тисяч у святкові дні.

Всі благополуччя монастиря закінчується в один момент – з встановленням радянської влади в 1922 році комплекс переобладнано в базу відпочинку на 2860 місць: руйнується Петропавлівська, Всіхсвятська та Преображенська церкви, Успенський собор стає кінотеатром, а в Різдвяній церкві відкривається їдальня.

Велика Вітчизняна війна (1941 – 1945) принесла обителі короткий перепочинок – під час окупації вона відновила свою дію.

У 1964 році Банне отримує статус міста і нове ім’я – Слов’яногірськ, але монастирський комплекс продовжує діяти в якості бази відпочинку.

Лише в 1992 році монастирські стіни знову приймають ченців і починають виконувати своє духовне призначення – відновив свою діяльність Успенський чоловічий монастир.

Ще через одинадцять років місто, породжений обителлю отримує відповідне ім’я – Святогірськ, а роком пізніше, у 2004 році, монастирю присвоюється статус Лаври.

Визначні пам’ятки

Комплекс споруд Лаври розташований на правому березі Сіверського Донця починається у статуї Богородиці (2004 рік), виконаної українським скульптором Миколою Гавриловичем Шматько (1943 -) з двох каменів уральського мармуру вагою 40 тонн.

За переказами, саме в такому вбранні з палицею в руках з’явилася Богородиця архімандриту Германові (- 1890), який засумнівався у своїй здатності керувати Святогірською обителлю, сказав: «За що сумуєш? Не ти керувати обителлю, а я: ти в руках моїх будеш, як ця тростина!»

Найдавнішою частиною храмового комплексу є трьохчастная триголова церква святого Миколая (початок XVII століття) з вівтарною частиною, висіченою в крейдяний породі, яка аж до скасування військового гарнізону, до того ж, виконувала функції фортеці.

За легендою храм, що зводиться за кам’яною стіною, після обвалення якої, в один прекрасний ранок, він постав перед очима здивованих прочан немов створене за ніч диво, а на вівтарної частини церкви з’явилася ікона Святителя Миколи, на честь якого вона була названа.

Спочатку Успенський собор (1859 – 1860) був споруджений з дерева в 1698 році на кошти полковника Ізюмського полку Федора Володимировича Шидловського (- 1719), а нинішній кам’яний зводився за проектом Олексія Максимовича Горностаєва (1808-1862) у змішаному російсько-візантійському стилі .

Каплиця Андрія Первозваного (до 1850-х), що знаходиться поряд з Верхнім павільйоном паломників біля церкві св. Миколи, зараз всього лише альтанка з шатровим дахом для молебнів, а колись-то на честь її складали вірші бо саме звідси відкривається пречудовий вид на долину і пагорби біля підніжжя гір.

Залишки печерної церкви Антонія і Феодосія Києво-Печерських (початок XVII століття) розташовуються позаду Успенського собору в крейдяний породі. Вона була покинута в кінці XVIII і з часом втрачена, занесена землею, аж до винайдення в середині XIX століття, посля чого в її стінах знайшли вічний спокій багато благодійників монастиря.

Побудована на кошти графа Потьомкіна на березі Донця Покрівська церква (1847 – 1851), з дзвіницею, накладними колонами і синім куполом, була створена за проектом Костянтина Андрійовича Тона (1794 – 1881), який раніше створив Кремлівський палац і храм Христа Спасителя в Москві. За свідченням очевидців, дзвін храму, розноситься по окрузі на десятки кілометрів.

Примикає до Покровської церкви Будинок настоятеля монастиря (1847 — 1851) – двоповерховий прямокутник у плані своїм південним фасадом виходить до річки.

Печерний комплекс, що зводився разом з наземними спорудами монастиря, зараз нараховує близько 800 метрів (частина ходів і приміщень була втрачена з часом), призначений як для культових так і для оборонних дій, він охоплює всю підземну частину гори.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Донецька область, м. Святогірськ, вул. Зарічна, 3.

Тел. (06262) 5-30-24, (066) 483-30-07.

Час роботи музею історії Святогірської Лаври: щодня з 9-00 до 16-30, окрім великих двунадесятих свят.

Посилання

• Легенди. Три шляхи Лаври
• Історичні персони. І грішник, і праведник

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Слов’янськ – Харків – Полтава – Київ) або Р19 (Маріуполь – Донецьк – Слов’янськ), а потім М03 до з’їзду на Святогірськ (траса Т05 21). Лавра розташована на правому березі Сіверського Донця в межах міста.

Громадським автотранспортом або залізницею до Святогорська, а потім до річки, на березі якої і розташований монастир.