Як багато прикладів пам’ятає сучасна історія, коли наділені владою на догоду своїх амбіціям чи з примхи своїх господарів впадали в безумство переслідування інакомислячих, забуваючи що колесо історії-дивна штука і часом робить непередбачувані повороти, щоб перетворити вчорашніх катів в безправних жертв їхніх сьогоднішніх послідовників того ж режиму. Але людина-загадкова істота, яка геть не бажає вчиться на прикладах інших і повторює помилки минулого з ослиною впертістю…
Всесильний і могутній нарком внутрішніх справ Української РСР Балицький Всеволод Аполлонович. Одного його ім’я в середині 1930-х валило жах всіх від старого до молодого на безкрайніх українських просторах як одного з найжорстокіших, безпринципних і нещадних заплічних справ майстри каральної політичної машини сталінського режиму. Десятки тисяч загублених лише за неприйняття радянського режиму і любов до своєї батьківщини життів на його рахунку.
Неприємності всесильного начальника силового відомства зі зміни керівництва НКВС союзу – новий кат країни рад Єжов почав кувати свою команду кривавих поплічників, а проти найбільш завзятих діячів Ягоди почалася репресивна компанія. Щоб довести відданість режиму підопічні Балицького оперативно «розкрили терористичну організацію прихованих троцькістів» у складі тридцяти семи чоловік (включаючи професорів Мухіна і Дарчука), 26 жовтня 1936-го засуджених до розстрілу з конфіскацією. Однак, результат не вразив союзне керівництво, і начальник секретно-політичного відділу управління національної безпеки України Б.В. Козельський застрелився.
Тінь того самогубства, лягла на все чекістське керівництво УРСР. До того ж Балицький був активним прихильником Постишева, в рядах яких «виявили багато троцькістів», хоч колишні заслуги перед сталінським режимом і на кілька місяців відтягнули страшну мить його падіння – в травні 1937 року його було викликано до Москви, де замість квітучої України призначено начальником управління НКВС по Далекосхідному краю.
Але запущений Єжовим годинниковий механізм було вже не зупинити… Один за одним колишніх високопоставлених соратників Балицького знищувала ними самими створена страшна каральна машина репресій. Його не врятувала навіть завзята робота на новому місці служби, коли за ніч «чорні воронки» в катівні далекосхідного НКВС привозили до двохсот нових «ворогів народу». За колишнім головним українським катом прийшли за два місяці. Він протримався недовго, підтвердивши свою вербування Якіром в 1935 році і свою роль в залученні до лав «якіровского контрреволюційного центру» багатьох своїх підлеглих з числа вищого чекістського керівництва України.
Згідно офіційних даних Балицький був розстріляний 27 листопада 1937 року за таким самим обвинуваченням, які він сам підписував пачками, хоча згідно однієї з версій він так і не доїхав до Москви в травні 1937-го, задушений в вагоні спецпоїзду за особистим наказом Сталіна.
Однак відповідно до спогадів колишнього в’язня ГУЛАГу П.Василевського зі слів колишнього керуючого справами Ради народних комісарів УРСР Олексія Кисельова останній зустрів його, свого ката, в таборі на березі річки Печори в Комі АРСР весною 1939 року.
Не дивлячись на те що саме Балицький посадив Кисельова, колишній нарком, будучи маленьким табірним начальником з терміном на п’ять років, постарався полегшити долю осадового нквсіста, за що той практично сповідався йому у всіх своїх гріхах, включаючи організацію штучного українського голодомору 1932 – 1933 років, і відкрив таємницю життя після офіційної смерті (за якісь заслуги під час громадянської війни Сталін особисто замінив розстріл на двадцять років концтаборів). Однак життя його було не довгим – головний кат України незабаром був убитий тут же ним же самим засудженими харківськими чекістами на «суді честі».