Крамола і амбіції

Перший проект одного з майбутніх радянських “будівництв століття” зародився в надрах романівської імперії двоголового орла з подачі інженера з електрифікації залізниць Генріха Графтио. Його проект гідроелектростанції на Дніпрі ліг на стіл імператора Московії Миколи II ще в 1905-ому, але ніякі економічні вигоди не змогли змусити царя піти проти спротиву православного духовенства, яке вбачало в науково-технічній ідеї Графтио (і не тільки його) крамолу.

Глобальною фактичною причиною церковного гніву з цього приводу був технічний прогрес, як фактор відтоку освіченої пастви зі сфери їх впливу, а локальним номінальним – затоплення в ході будівництва гідроелектростанцій храмів і цвинтарів, що за їхніми словами було “великим гріхом”.

Так амбіційний проект щасливо був похований, але не забутий – більшовицький переворот 1917-ого вдихнув в нього нове життя в піку попередньому царському режиму. Але і тут не обійшлося без казусів – замість раціонального (на третину економічніше будівництво, на третину більше потужність об’єкта, менша площа затоплення за інших рівних умов) пропозиції зі спорудження тригребляної ДніпроГЕС Графтио на вищому рівні було віддано перевагу одногребляному проекту його учня Івана Александрова.

Грандіозне будівництво, яке з помпою було анонсовано на всю країну велося “своїми силами” без залучення ув’язнених, хоча робочі тут практично перебували на правах рабів і кількість фактичних жертв при будівництві платини висотою шістдесят дві метра як завжди в Московії ніхто не рахував – високоякісний бетон люди в будь-який час року місили ногами без залучення техніки. І при цьому турбіни були американськими, як і керівник-консультант будівництва – Х’ю Купер, який за свою роботу навіть був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Причому гроші на оплату іноземних товарів та послуг будівництва були отримані радянським союзом за рахунок продажу за кордон цінних витворів мистецтва з Ермітажу і зерна з сімейного фонду, що в тому числі викликало штучно створений партійною верхівкою на чолі зі Сталіним голодомор, який забрав у своїх обіймах життя мільйонів українців.

ДніпроГЕС став головним символом комуністичного режиму, але ніхто так і не називав позамежну вартість його будівництва (двісті мільярдів доларів в порівнянних цінах), що на той час дорівнювало сумі будівництва сотні теплоелектростанцій тієї ж потужності кожна.

Але як завжди велич для східної московської орди була понад логіки, економіки, фактів і людських життів, аби було чим пишатися перед високорозвиненим технічно і морально Заходом.

14-05-2018 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.