Історія
Біля витоків існування підземного міста в районі нинішньої Одеси стояли води світового океану Тетісу, які, відступаючи на південь, залишили по собі пам’ять у вигляді розгалуженої мережі карстових печер і тунелів всередині високих обривистих берегів чорноморського узбережжя.
Першими оцінили зручність підземель, де в будь-яку пору року постійна вологість і температура + 14С°, грецькі поселенці торгівельної гавані Істріанон в VI – II столітті до н.е. Багато з них спорудили під своїми будинками так звані тунелі-«міни» до тих самих природних підземних ходів для їх використання в якості складських приміщень. У той же час з’явилися перші виробки вапняку-черепашнику для будівництва поселення, які з першу проводилися відкритим засобом на схилах балок.
Тисячоліття забуття під під копитами коней гунів, аварів, болгар, хозар, угорців, печенігів, половців, чернихівців, тиверців та уличів, які після руйнування римлянами грецьких колоній Північного Причорномор’я змінювали один одного в боротьбі за звання господарів цих земель, але у зв’язку із кочовим способом життя так і не залишили свого сліду в архітектурі підземних споруд майбутньої Одеси.
Поки в XIII столітті зручну бухту на березі не вподобали під свої комерційні починання генуезці, які побудували пристань Джінестра, яка проіснувала як торгова факторія трохи менше століття до потрапляння в сферу інтересів Ногайської орди з періодичними її набігами. Для будівництва своєї колонії підприємливі італійці в тому числі використовували все той же вапняк з місцевих катакомб.
Після знаменитої перемоги при Синіх Водах 1362 року колишня генуезька факторія стала частиною Великого князівства Литовського, що під новим ім’ям Качибей підвищило її статус до третього після Аккермана і Очакова північного чорноморського міста-порту для торгівлі з татарами. Будівельний матеріал для споруди нового форпосту так само добувався в місцевих шахтах-печерах.
З ослабленням литовської влади в Північному Причорномор’ї на рубежі XV – XVI століть володарями Качибея стали Кримські хани, а пізніше Османська імперія. При цьому фактично використовуване лише як проміжний пункт на торгівельному шляху солі місто поступово занепадав до весни 1765 року, коли з причини загрози зі сходу від московитів остання не почала зведення укріплення Єні-Дунья на місці нинішнього Приморського бульвару.
Справжній же будівельний бум під ім’ям Одеса місто на чорноморському узбережжі переживає за результатами турецько-російської війни 1787 – 1791 років вже під прапором двоголового орла, коли для зведення нових будинків матеріал видобувається без обмежень прямо під самим ділянкою забудови (чим більше будинок – тим більше виробка під ним), а для облаштування громадських будівель і розгалуженої інфраструктури – в численних підземних каменоломнях.
Так що вже на початку XIX століття розгалужена хаотична мережа одеських катакомб, куди були входи практично з кожного будинку або двору, перетворилася для міста на справжню проблему, пов’язану з провалами, використанням в злочинних цілях, місцем проживання неблагонадійних елементів.
Надання частини міської території 19 серпня 1819 року статусу порто-франко (чому наочним доказом і зараз служить вулиця Портофранківське) перетворило її периметр на справжній Клондайк для контрабандистів, які доповнили і без того численні підземний підземний лабіринт своїми ходами під кордоном безмитної торгівлі.
Перші спроби дослідити одеські катакомби для систематизації були зроблені ще в 1846 році фінським натуралістом Олександром Давидовичем Нордманном (1803 – 1866). За ними крокуватимуть експедиції в 1869-ому геолога Миколи Павловича Барбот-де-Марні (1829 – 1877) та міської управи від 1875-ого для виявлення «мін».
Після комуністичного перевороту 1917-ого система підземних ходів під Одесою і передмістя стає об’єктом пильної уваги наукових фахівців і дослідників-аматорів. Наймасштабніших результатів в міжвоєнний період досягла експедиція Т.Г. Грицая 1929 року (дослідження сорок кілометрів виробок, сорок дев’ять катакомб).
Під Час Другої світової війни підземне місто покинутих вапнякових шахт стало головним притулком опору німецько-румунській окупації, хоча частина підпільників все ж була знайдена і поплатилися життям за своє небажання зраджувати свою батьківщину.
У післявоєнний період вивчення одеського лабіринту продовжилося як державними дослідницькими установами, так і приватними ініціативами, однією з яких є спелеологічний клуб «Пошук», що пов’язано з почастішими випадками обвалів і просідання грунту в межах міста. Однак видобуток черепашнику триває і зараз, тільки з тією різницею, що каменоломні зараз розташовуються селах Нова Дофінівка, Булдинівка, Фомінова Балка.
Архітектура
Загальна протяжність одеських катакомб за оцінками різних експертів варіюється від двох з половиною до шести тисяч кілометрів (досліджені з них лише близько тисячі семисот кілометрів), що робить їх одними з найдовших в світі. Глибина їх пролягання досягає тридцяти п’яти метрів при місцями триярусної конструкції з перепадами висот до двох метрів. В результаті природних осипання частина ходів припинила своє існування, а частина перетворилася на нори діаметрів близько двадцяти-тридцяти сантиметрів (при звичайних 1,8м у висоту і 3,5м в ширину). Максимальна зафіксована висота становить близько 5,2м.
Зараз одеський підземний лабіринт крім занедбаних шахтних розробок представлений як природними (карстові печери) так і рукотворними пустотами (шурфи, дренажні тунелі, підвали-«міни», бункери, колектори). Причому частина з них використовувалася каменотесами, безхатніми, кримінальними елементами і підпільниками в якості житлових – з печами, іноді вікнами.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Одеська обл., м. Одеса.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Е95 (М05) (Київ – Одеса), Е87 (М15) (Одеса – Ізмаїл), Е58 (М16, М14) (Маріуполь – Мелітополь – Херсон – Миколаїв – Одеса – Первомайськ), М22 (Одеса – Іллічівськ), а далі – в центр Старого міста. Офіційні екскурсії в катакомби проводяться в тому числі з музеїв «катакомби Одеси», Художнього та Історичного.
Громадським транспортом до старого центру Одеси. Далі на вибір в один з трьох музеїв «Катакомби Одеси», Художнього та Історичного, які проводять екскурсії в підземелля.