Історія

Земельна ділянка, де пізніше буде збудований архітектурний шедевр в мавританському стилі, на зорі зародження міста порожніла у зв’язку із віддаленістю від тодішнього адміністративного центру – згідно опису одеської забудови вона з’являється на сторінках міської історії лише в 1883-му як власність А. Тработі, а півтора десятиліття потому – С. Левіта.

Однак кому належить перша сторінка архітектурного літопису будівлі думки розходяться – хоча в офіційних джерелах фігурує прізвище одеського архітектора Василя Федоровича Мааса (- 1894) і дата 1876 рік, проте можливо ця честь належить невідомому архітекторові.

Після придбання в 1901-му Р.Інбером ділянка була розділена на дві частини, наявна будівля згідно даних журналу «Зодчий» перебудовується за планом Олександра Йосиповича Бернардацці (1831 – 1907) під водолікарню, а другу частину господар використовував для будівництва прибуткового будинку за проектом Валер’яна Івановича Шмідта (1863 – 1908) під наглядом Семена Андрійовича Ландесмана (1860 – 1920).

З яких комерційних міркувань господар прийняв рішення про здачу повністю обладнаного під водолікарню будівлі в оренду – про те історія замовчує, але точно з новими господарями медичного закладу не щастило бо на початковому етапі його існування вони змінювалися із завидною постійністю.

Так господарем відкритої 8 січня 1902 року лікарні з постійними ліжками для нервових хворих рахувався Яків Наумович Валіх (завідувач медичною частиною Веніамін Ісидорович Абель), а за два роки гідропатичні закладом на Єлісаветинській володів вже А.Б. Гінесін, який влаштувався тут більш ніж на десятиліття, хоча в 1907-му під вивіскою «Водолікарня і санаторія для внутрішніх і нервових хворих» завідував А. М. Бенісовіч. Останній значно розширив перелік заявлених раніше процедур, включивши в їхне число електро- і фототерапію, масаж, вуглекислі і пісочні ванни.

Втім аж до початку бойових дій Першої світової війни 1914-ого земельну ділянку і будівля, що виконувала свої прямі обов’язки, належали спадкоємцям сім’ї Інбер, останнім з яких в реєстрі власників значився Ісаак Лазарович Інбер.

Більшовицький переворот привів в стіни будівлі мавританської архітектури арт-кафе «ХЛАМ» (художники, літератори, артисти, музиканти) (1918-ий), яке назавжди вписало його в аннали української літератури гучними іменами письменників і поетів, які збиралися тут на творчі диспути та просто посиденьки (Володимир Сосюра, Юрій Олеша, Ілля Ільф, Остап Шор) і репертуаром театру революційної сатири «Теревсат».

Після остаточного встановлення радянської влади на українській землі колишня водолікарня Інбера була визначена під потреби лабораторії, для чого в 1926 – 1927 роках був складений архітектурний проект на десять листів. Десять років потому, в період інтербеллуму, її віддали під потреби Всесоюзного механіко-технологічного інституту консервної промисловості.

Одеської мавританської перлині пощастило вціліти в вогняному смерчі розв’язаної червоними радами і фашистською Німеччиною Другої світової, а в післявоєнному світі їй була відведена роль одного з корпусів Одеського інституту харчової і холодильної промисловості, який після реорганізації 1969-ого злився з інститутом технології зерна і борошна став новим навчальним корпусом нового ВНЗ.

Після здобуття Україною незалежності і проходження адаптаційного періоду одеський інститут був реорганізований в 2002 році. Старовинна будівля водолікарні Інбера дісталася новоствореному Інституту холоду, кріотехнологій і екоенергетики, який продовжує працювати в цих стінах і донині.

Архітектура

Яскравий і помітний мавританський стиль виділяє будівлю колишньої водолікарні по Єлісаветинській 16 серед аскетизму класичної архітектури сусідньої забудови своєю неповторною казковістю. Його невеликий (сім вікон) двоповерховий на високому цоколі симетричний фасад з віссю симетрії в якості центрального входу вздовж червоної лінії зовсім не пригнічується сусідніми вищими будовами.

Багатство форм і увага до дрібних деталей: суцільна рустовка з канелюванням стін, тонкий візерунок архівольтів, спарені колони коринфського ордеру, східний малюнок меж’ярусного фризу, зубчасті і стрілчасті арки прорізів, аркатурно-консольний пояс і профільований карниз в доповненні до візуального акценту центрального ризаліту з порталом входу та балконною нішею – це те, що в сукупності малює неповторний зовнішній вигляд будинку.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Одеська обл., м. Одеса, вул. Єлісаветенська, 16.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е95 (Київ – Одеса), Е87 (Одеса – Ізмаїл – Рені), Е58 (Тирасполь – Одеса – Миколаїв – Херсон – Мелітополь – Маріуполь). По місту узвіз Марінеско – вул. Софійська – вул. Преображенська, на розі якої з вул. Єлісаветенською розташована будівля колишньої водолікарні Інбера.

Громадським транспортом до Одеси, потім – міським, що прямує по вул. Преображенській до перетину з Єлісаветенською (орієнтир – «Інститут холоду»).