Історія
Літопис історії двох ділянок на перехресті найзнаменитішої міської вулиці і Преображенської почався разом з першим етапом будівництва Одеси, коли побудовані на них будівлі, що знаходилися у власності вдови придворного метрдотеля Івана Бертена і комерц-радника Жана Рено згідно купчих перейшли до Федора Петровича Бенье на початку 1810-х.
Вигідне розташування зіграло свою роль при продажу обох будівель десять років потому (1822) новому власнику, купцеві першої гільдії Михайлу Антоновичу Крамарьову для облаштування прибуткового будинку довіреними особами спадкоємиць попереднього власника.
Так в одному з будинків розташувався модний магазин, а в іншому – якийсь час квартирував кухмістерській стіл знаменитого Цезаря Отона, розміщувалася одна з перших аптек міста, проводилися виставки місцевих товарів для царських осіб, винотівельна фірма дійсного члена Товариства сільського господарства Південної Росії Івана Існара, що було легко пояснити – будівля в стилі класицизму була однією з найдорожчих міських на той час.
Ближче до середини XIX століття верхній другий поверх вподобала інтелігенція світу мистецтва, яку в 1870-их, під час перебування одного з будинків у власності Синіциних (з 1849-ого), потіснили світила зі світу одеської медицини. Будинки перейшли до Сеніциної через шлюбні зв’язки з дочкою Крамарьових. Нижні змінювали різні розкішні організації від гастроному М.П. Полинова до канцелярського магазину німця Г.Г. Гезелла, аптека ж Гаєвського розміщувалася тут до середини 1890-х.
У 1898-му прибутковий будинок генеральші Ганни Синіциної по Дерибасівській назавжди змінив свою спеціалізацію після придбання його відомим одеським купцем Мойсеєм Яковичем Менделевич, комерційний геній якого вгледів в місці на перехресті Дерибасівської та Преображенської величезний потенціал.
Розробка проекту для реалізації бізнес-задуму нового власника було довірено головному міському архітекторові Льву Львовичу Волдеку (1842 – 1818) з помічником в особі Товія Лазаревича Фішеля (1869 – 1913), останній з яких так само виступав в якості скульптора, залучивши до своєї роботі місцевого талановитого зодчого Самуїла Мільмана.
Розкішний торговий центр з цілою мережею магазинів об’єднаних холом під скляним куполом і готельними номерами на верхніх поверхах був закінчений вже за рік, хоча офіційне урочисте відкриття відбулося лише в 1900-му, а до того тривала внутрішня обробка орендованих і власних приміщень.
А вже через рік 31 жовтня в вогні пожежі одеського готелю «Пасаж» назавжди втратив одну зі своїх родзинок – витончену вежу над центральним входом на розі Преображенської та Дерибасівської, та частину внутрішніх інтер’єрів.
Під час нової економічної політики (в 1921 – 1922 роках), що проводиться після початку радянської окупації українського Причорномор’я, внутрішні площі готельно-торгівельного комплексу був модернізований під нові реалії – кількість номерів збільшено на дев’ятнадцять, а комерційні об’єкти частково замінили різні установи нової країни.
Друга світова війна і румунська окупація Одеси повернули Пасажу його статус з магазинами під українськими вивісками і розкішними готельними номерами, причому цей статус зберігся і після повернення рад.
В незалежній Україні торгівельно-готельний комплекс на рубежі тисячоліть не тільки був капітально відреставровано, але й кілька модернізовано додатковим освітленням його витончених архітектурних елементів, що посилило чарівність його шарму в нічний час. Правда в епоху осучаснення торгівельні площі змінили своїх орендарів (в тому числі зник столітній Центральний гастроном), хоча готель залишилася одним з найбільш фешенебельних в місті.
Архітектура
Згідно плану міської забудови г-подібний зі скошеним зовнішнім кутом та внутрішнім двором, що створюють два флігелі, периметр одеського Пасажу на розі Преображенської та Дерибасівської – один з кращих зразків одеської еклектики рубежу ХIX і ХХ століть з перекритим світловим ліхтарем торговим залом на всю висоту будівлі в кутовій частині з боку центрального входу.
Зовнішні парадні фасади чотириповерхової будівлі торгівельно-готельного комплексу багато прикрашені архітектурними елементами різних стилів, гармонійно зв’язаними у єдину картину: два нижні поверхи поздовжньо розчленовані французьким рустом, а вертикально – прямокутними нішами з маскаронами на чолі і масивними замковими каменями вікон; третій – балконами на консолях з каріатідно-рослинним орнаментом, коробовим арками в обрамленні лиштв та витіюватих сандриків, верхній завдяки напівкруглої форми балконів з рокайловимі елементами і ненав’язливим лиштвами з рослинної ліпниною легкий і спрямований вгору. Вінчає будівлю широкий фриз з масивними картушами, профільований карниз на кронштейнах та декоративні фронтони.
Найбільш привабливими деталями зовнішнього оформлення служать скульптурна група Меркурій (покровитель торгівлі) та Фортуна (богиня удачі), кутовий барельєф Муза і Амур, що підтримують картуш, і бічні ризаліти, балкони яких підтримують атланти, а також горельєфні архівольти бічних входів з символами родючості та продовження життя на землі.
Не менш пишним оформленням славиться і внутрішній торгівельний зал під скляним ліхтарем: велика кількість барельєфів і горельєфів у вигляді атлантів і маскаронів, прямокутні ніші і архівольтні арки в рослинному оздобленні, скульптурні групи бічних входів, напівколони коринфського ордера, картуші з символами влади і достатку гармонізують внутрішнє і зовнішній простір будівлі.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Одеська обл., м. Одеса, вул. Преображенська, 34.
Посилання
- Історичні персони. Раб першої гільдії
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Е95 (М05) (Київ – Одеса), Е87 (М15) (Одеса – Ізмаїл), Е58 (М16, М14) (Маріуполь – Мелітополь – Херсон – Миколаїв – Одеса – Первомайськ), М22 (Одеса – Іллічівськ). У місті по спуску Маринеско – вул. Софійській – вул. Преображенська, на перетині якої з Дерибасівській розташований готель «Пасаж».
Громадським транспортом до Одеси, а потім до Соборної площі, навпроти якої розташований торгівельно-готельний комплекс.