Шок і здивування угорської знаті та єзуїтських ченців від споглядання одного прекрасного ранку 1703-його під міськими стінами кількох сотен українських селян з косами, сокирами і рушницями під проводом Івана Беци з Виряви, а також звістка про захоплення стратегічного запасу худоби в селі Горяни вилився практично в паніку.
Звичайно ж купка повсталих проти австрійського свавілля не могла захопити добре укріплений Ужгородський замок, де тільки шляхти всередині оборонного периметра налічувалося близько чотирьох сотень, а ще міщани і єзуїти. Але ведені відчайдушним бажанням отримати справжню свободу українці не тільки прорвалися в місто, бої фактично велися на вулицях.
Недовге кровопролиття закінчилося витісненням повсталих за межі міста і їх відступом разом з більшою частиною стратегічного запасу шляхти в Радванку і Горяни. Підкріплення з Верховини, що поповнило ряди селян, додало сил для другого штурму – вночі Ужгород фактично пав, а замок був узятий в кільце. Праведний гнів і подив шляхти з приводу, як сміли їх кріпаки-раби повстати проти їх права за народженням на владу, так і сочиться зі сторінок щоденника очевидця тих подій Дьєрдя Палоні.
За браком серйозного зброї крім свого робочого інструменту та старих рушниць борці за свободу використовували всі наявні в доступі засоби, включаючи прибрану з найближчих полів солому для примусу замку до здачі вогнем, проте зломити відчайдушний опір вони змогли лише на початку наступного року.
Причому після здачі фортеці за розпорядженням керівника повстання Дьєрдя Ракоці життя і здоров’я австрійської аристократії і духовенства було збережено, хоча і були зроблені спроби розправи над єзуїтами, за наказом і за допомогою яких проти нападників використовувалися стріли з отрутою. Покарання останніх обмежилося висилкою за ужгородські стіни без права повернення.
Історія захоплення замку стає тим неймовірніше, що крім хорошої підготовки оборців до облоги (провіант, снаряди, вода), наявна в їх розпорядженні перевага військової потужності за якістю і кількістю, отруйні стріли, ватажок селянства, граючи на руку своїм супротивникам заборонив своєму імпровізованого війську брати будь-яке майно шляхти з прилеглих маєтків, що ставило постачання війська провіантом під велике питання. Так що фактично лише незламна воля до свободи виграла цей бій.