Історія
Східнослов’янське плем’я «Білі хорвати», згідно з археологічними дослідженнями, є прабатьками Ужгородського замку (тюрских – Унгвар), і хоча документальних відомостей про їх перебування в цих землях небагато, знахідки розповідають про укріплену дерев’яну твердиню на берегах Ужа, яка відчайдушно опиралася проникненню племені угрів ( угорців) у ці землі (903 рік).
Відроджена в кінці Х – початку ХІ століть після встановлення угорської влади на землях Карпатської Русі фортеця благополучно відбила натиск половецької орди в 1086 році, не дивлячись на стрімкість і силу натиску. Ця знаменна подія дарує твердині високе звання родового маєтку угорських королів.
Але протистояти татра-монгольській орді в 1241 році замок в Ужгороді не зміг і був повністю знищений, щоб відродиться півтора століття потому вже якості кам’яної твердині під керівництвом короля Угорщини Бели IV (1206 – 1270).
Фортеці на східному рубежі держави в 1322 році судилося перейти в якості винагороди сподвижнику Карла Роберта (1288 – 1342) в завоюванні угорської корони Філіпу Другету (1288-1327).
Під час перебування у володінні родини Другетів (до 1691 року), Ужгородський замок переживає період свого розквіту: зводиться палац (XVI століття), по периметру споруджуються потужні оборонні стіни з кутовими бастіонами (1598 рік), збільшується товщина стін і поглиблюється рів (1653 рік).
З стратою останнього представника магнатського роду Жигмонда ( – 1684) під час антігабсбургского повстання (1674 – 1685), рід по чоловічій лінії припинився і твердиня, перебуваючи ще сім років у володінні родини Другетів, фактично перейшла в руки чоловіка останньої його представниці – Хрестини Міклоша Беренчі ( 1665 – 1725).
Новий господар, який обрав Ужгородський замок в якості своєї резиденції, перетворює його в пишний палац в оточенні садів і парків, в оздобленні з гобеленів та картин, в пишності різьблених меблів і золотого начиння.
Не останню роль відвела доля фортеці під час антігабсбургскої війни 1703 -1711 років під проводом Ференца Ракоци II (1676 – 1735): атаки курунцев на Ужгород почалися разом з початком військових дій, захопивши місто повстанці здолати твердиню не змогли. Лише роком пізніше під шаленим натиском австрійський гарнізон залишив замок, відійшовши до Польщі.
Саме в Унгварі у 1707 році велися переговори лідером повсталих угорських ополченців з посланцями російського царя Петра I (1672 – 1725) про надання військової допомоги в обмін на угорську корону для спадкоємця російського престолу Олексія (1690 — 1718), але їм не сталося втілитися у в життя.
Замку в Ужгороді судилося стати одним з останніх оплотів повстанців у цій війні – не дивлячись на підписання Сатмарської світу 30 квітня 1711, курунцамі він був зданий австрійським військам лише кілька тижнів потому.
Після впровадження в фортечних мурах австрійського гарнізону, всі цінності, включаючи більше тисячі творів мистецтва і близько двох сотень предметів меблів, були вивезені до столиці Австрії Відня. Замок занепадає, чому чимало посприяла пожежа 1728 року, після якого до цих пір не відновлений третій поверх палацу.
Новою віхою у долі Ужгородського замку стає його передача греко-католицької єпархії в 1775 році австрійською ерцгерцогинею Марією Терезією (1717 – 1780). У залах колишньої магнатської резиденції розміщується духовна семінарія, що пережила за своє життя довжиною в два з половиною століття революції і війни, повстання та бунти.
Лише в 1945 році за підсумками Другої світової війни (1939 – 1945) духовенство залишило обитель, поступившись місцем Закарпатському краєзнавчому музею, який і понині діє в стінах замку.
Архітектура
На високому тридцятиметровому пагорбі над рікою Уж вже триста років у недоторканому вигляді височить кам’яна твердиня, що обгороджена від зовнішнього світу чотирикутним периметром фортечних стін (висотою 10 м і шириною до 3 м) з високими п’ятнадцятиметровими п’ятикутними бастіонами на кутах, сухім ровом шириною 15 м і глибиною 10 м і колись підйомним мостом з південної сторони під захистом Привратного корпусу. З півночі місце, нині сухого, а під час військових дій повного водою, рову займає стрімкий обрив, що є природним бар’єром на шляху потенційного ворога.
Раніше з зовнішнього боку кам’яних фортечних стін на протилежній від замка стороні рову знаходиться Гусарський замок споруджений з дерева як перша перепона на шляху нападників. Після втрати Ужгородським замком стратегічного значення, дерев’яні укріплення були розібрані.
За головними воротами фортеці в центрі великих просторах внутрішнього двору височіє триповерховий чотирикутний в периметрі палац Другетів з вежами по кутах — така ж сувора будівля позбавлена обробки, як і зовнішні оборонні стіни. Замкнутий периметр палацу припускав його як самостійну оборонну одиницю у випадку прориву ворогом зовнішньої оборони фортеці, а нині засипаний рів що його оперізував лише ускладнював завдання загарбників.
Споруди палацу Другетів оперізують квадратний Внутрішній дворик (25 м х 25 м), який крім виконання господарських потреб, містить головну водну жилу Ужгородського замку – сорокаметровий колодязь.
Внутрішні інтер’єри палацу, відновлені в ході реставрацій, що почалися після передачі будівлі Закарпатському краєзнавчому музею в 1968 році, в тому числі спадщина духовної семінарії – звід з розписом на біблійні теми, дають лише часткове уявлення про колишню велич і багатство оздоблення. Адже після передачі у володіння військового відомства, будівля втратила майже всі свої прикраси – голландські гобелені і перські килими, прекрасні картини і домашне начиння з дорогоцінних металів.
У східній частині внутрішнього двору до цих пір видно залишки фундаменту церкви Святого Юрія, згаданої в документах ще в 1248 році як родової усипальниці Другетів, в стінах якої 24 квітня 1646 була укладена унія (союз) Православної Церкви з престолом святого Петра. Але руйнівна пожежа 1728 не пощадила храм, і навіть місце його існування залишалося таємницею аж до 70-х років ХХ століття, коли під час археологічних розкопок було знайдено фундамент будівлі.
Експозиція
Експозиція Закарпатського краєзнавчого музею, що міститься в залах Ужгородського замку, обширна (близько 115 тисяч експонатів) і різноманітна за напрямками.
У Природному відділі розміщується одна з найбільших в Україні колекцій опудал тваринного світу Закарпаття, результати геологічної і геодезичного дослідження краю. У той час як Етнографічний відділ представляє предмети культури і побуту народностей, що населяли Карпати з часів пізнього середньовіччя: одяг і домашнє начиння, музичні інструменти і предмети ремесел.
Археологічний відділ по праву пишається своєю колекцією бронзових виробів XIII-XII століть до н. е., що налічує близько трьох тисяч предметів, і нумізматичної підбіркою. А в відділі Книгодрукування зібрано одну з найунікальніших збірок рукописних книг в тому числі «Закарпатське Євангеліє», датоване 1401 роком.
У колишніх залах духовної семінарії відділу Релігії та духовної культури відтворений інтер’єр кімнат ректора богословського закладу, в якому поряд з робочим кабінетом знаходиться кімната відпочинку і приймальна. А в відділі Історії замку, розташованому в колишньому Лицарському залі, розташовано найбільш цінну збірку пов’язану з життям Ужгорода та його замку: зброя курунців, геральдику правителів, герб міста, творіння його майстрів.
Окремим рядком виступає в експозиції музею відділ Художнього та побутового лиття бо Закарпаття з часів бронзового століття славилося своїми майстрами лиття, що частково послужило забезпеченню добробуту краю. У колекції зібрані близько трьохсот експонатів, у тому числі розташовані перед центральним фасадом палацу Другетів – Геракл і ларнейська Гідра (1842), Турул (1903), Гермес (кінець XIX ст.).
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Капітульна, 33.
Посилання
- Етімологія. Місто на Ужі
- Легенди. Жалібний плач діви
- Легенди. Турул – символ свободи
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е 50 (М 06) (Ужгород – Мукачево – Львів – Дубно – Рівне – Житомир – Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ізюм – Слов’янськ – Луганськ) до з’їзду на вулицю Доманинську, що переходить у вулицю Другетів, потім повернути на вулицю Галасливу і до повороту на вулицю Ольбрахта, потім поворот на вулицю Замкову, що переходить в Капітульну.
Громадським транспортом до Ужгорода, а потім маршрутними таксі до Замкової гори (вул. Замкова / вул. Капітульна).