Історія

Фактично його закладка поряд з резиденцією генерал-губернатора Бессарабії князя Михайла Семеновича Воронцова згідно затвердженого в 1822-ому указом Олександра I (1777 – 1825) плану Харжибейського бульвару послужила відправною точкою для формування нинішнього вигляду візивки Одеси.

Проект триповерхового особняка граф Олександр Станіслав Потоцький (1798/99-1868) замовив молодому таланту від архітектури Карлу Францевичу Боффо (1796 – 1867). Замикаючий північну перспективу Приморського бульвару кутовий будинок в стилі аскетичної класики було закінчено вже в 1826-ому, що стало еталоном для сусідніх будівель.

Вигідне розташування в самому серці старого міста забезпечило в 1840 – 1850-х колишньої приватної резиденції адміністративну кар’єру в якості міської канцелярії одеського генерал-губернатора. Тоді ж (1845 рік) на замовлення тодішнього власника Радзивілла була проведена реконструкція будівлі за проектом Джованні Скудієрі (1816 – 1851).

А через десятиліття місто на березі Одеської затоки опинилося в заручниках чергової розв’язаної Московською імперією війни – 10 квітня 1854-ого англо-французька ескадра обстріляла місто. У будівлю одеської губернської канцелярії потрапило чотири ядра, в той час як в сусідній палац прилетіло близько двохсот плюс дві конгренові ракети. Нанесені зовнішнім фасадам особняка Потоцького пошкодження однак не були значними, що дозволило відновити його у первісному вигляді після закінчення військових дій в найкоротший термін.

Адміністративна кар’єра будівлі по Приморському №1 закінчилася в XIX столітті з переходом до рук дійсного статського радника Григорія Григоровича Маразлі (1831 – 1907), який для початку замовив модернізацію будівлі, основна частина якої була спрямована на збільшення її площ. Роботи проводилися в 1874-ому за планом архітектора Фелікса Вікентійовича Гонсіоровського (- 1891) і назавжди змінили колись простий прямокутник його силуету на складний периметр.

При цьому колишня одеська резиденція Потоцького продовжувала приносити своєму власникові чималий прибуток в якості орендованих апартаментів – так історія зберегла дані, що в 1884-му тут проживав одеський градоначальник, таємний радник Павло Павлович Косаговський (1832 – 1895), а півтора десятка років по тому – гласний Одеської міської думи, голова Одеського біржового комітету Григорій Еммануїлович Вейнштейн (1860 – 1929).

У 1899-му приватна резиденція ненадовго прихистила в своїх стінах приватну гімназію II розряду Агішева, хоча збережені документи не дають повного уявлення про те, яку частину будівлі вона займала і на який термін приміщення були орендовані (пізніше згадки про цей освітній заклад відсутні).

У ХХ столітті страус просторого будинку по Миколаївському №1 (назва Приморського з 1877-ого) міцно закріпився в якості адміністративного, після того як в 1909-ому тут розташувалося Управління Одеського порту.

Після захоплення південноукраїнських земель московським повсталим люмпеном і розпаду існуючої державної системи управління в 1920-ому спорожнілі приміщення колишнього палацу Потоцького зайняла редакція одного з чисельних пропагандистських рупорів нової країни рад, газети «Моряк», яка подарувала світові таких геніїв пера як К. Паустовський, І. Бабель, Е. Багрицький, В. Катаєв, І. Ільф, В. Інбер, Ю. Олеша, Л. Славін.

Однак через три роки нова влада порахувала недоцільним розміщення в самому серці міста на бульварі Фельдмана (з 1920-ого) творчої інтелігенції, віддавши перевагу освіті – будівля стала восьмим міським гуртожитком Комісії поліпшення побуту учнів.

У післявоєнному червоному союзі будівлю пристосували під контори установ серед яких були Одеська філія науково-дослідного і проектно-конструкторського інституту скляного машинобудування і адміністрація районного Продторгу.

У непрості перші роки української незалежності велика частина радянських організацій наказала довго жити, а їм на зміну прийшло нове покоління підприємців, які частково перетворили будівлю на житлову, частково залишили під адміністративно-комерційні потреби. У такій якості вона існує і донині.

Архітектура

З’явилийся в другій половині XIX століття за рахунок прибудови флігелів з боку двору складнопрофільний об’єм став спадкоємцем первісного аскетичного прямокутного периметру триповерхового з підвалами палацу Потоцького (45м х 20м) з асиметричними зовнішніми фасадами, які є маленькими архітектурними акцентами, що нівелюючими аскетичну класику.

Основною декоровую прикрасою будівлі на початку Приморського бульвару служить горизонтальне рустом та профільованими карнизами, а також вертикальне пілястрами і віконними прорізами в лиштвах членування площини стін. При більшому наближенні об’ємність малюнку надають дрібні деталі у вигляді архівольтів із замковим каменем, сандрики на кронштейнах та без, канелюра пілястр коринфського ордеру, модільони лобового карнизу великого виносу, геометричний малюнок підвіконного простору, колони і пілястри іонічного ордера порталу центрального входу.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Одеська обл., м. Одеса, бул. Приморський, 1.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах Е95 (М05) (Київ – Одеса), Е87 (М15) (Одеса – Ізмаїл), Е58 (М16, М14) (Маріуполь – Мелітополь – Херсон – Миколаїв – Одеса – Первомайськ), М22 (Одеса – Іллічівськ). У місті узвіз Маринеско – вул. Софійська – вул. Преображенська – вул. Буніна – вул. Пушкіна до пішохідного Приморського, який починається з палацу Потоцького.

Громадським транспортом до Одеси, а міським в старий центр до Катерининської площі і Приморського, де поруч з Воронцовським палацом розташований колишній будинок Маразлі.