Історія
Особняк О.О. Іозефовіча
Історія витонченого особняка по Сумської №61 почалася в густих хащах лісів, коли на початку XVII століття в важкодоступній ділянці між Харковом і Лопанню гнані релігійно-політичним тиском Речі Посполитої вихідці із Західної України заклали фортецю, повіривши брехливим обіцянкам захисту московитів. Хотя насправді ця місцевість увійде в міську територію лише через сторіччя.
А до того, в кінці XIX століття, наближена з півдня міська межа зробила Сумське шосе з регулярним рухом диліжансів на Москву одним з найпривабливіших місць для садибного будівництва, що вирішила використовувати для наповнення адміністративного бюджету місцева влада, оголосивши в 1894-ому масштабний розпродаж ділянок в кінці Сумської, яка тоді доходила лише до Ветеринарного інституту.
Першою власницею ділянки під майбутнім №61 стала дружина спадкового почесного громадянина Харкова, радника комерції Велітченко Івана Кириловича – Ольга Іванівна (до заміжжя Ващенко), якій належить честь з’явиться в якості її господині в реєстрі від 1898 року.
А ось хто був дійсним замовником і інвестором реалізації будівництва розкішного особняка за проектом художника-архітектора Андрія (Артемія) Івановича Горохова (1874 – ) досі викликає гарячі суперечки експертів. Приводом до сумнівів послужило дві дати закладки майбутнього палацу (1912 і 1914), а також факт продажу ділянки в 1914-ому пані Велітченко видавцеві газети “Наш край” Олександру Олександровичу Іозефовичу (1850 – кінець 1930-х).
Центральний вхід особняка Іозефовіча в Харкові
Загальноприйнята версія все ж схиляється на користь співвласника глашатая союзу гірничопромисловців, який співпрацював з архітектором Гороховим в 1913-ому на перебудові двоповерхової типографської будівлі по Сумській 13 (на верхньому поверсі раніше проживала Олександр Олександрович з дружиною Олександрою Павлівною). Але радість володіння однією з найпрекрасніших міських архітектурних перлин тривала не довго…
Після остаточної анексії східноукраїнських земель режимом червоного терору більшовики експропріювали в тому числі приватну власність почесного громадянина Харкова Іозефовича, з третьої спроби закривши газету “Наш край” 12 грудня 1919 року, а його розкішні особисті апартаменти були по-блюзнірському перетворені в концентраційний табір, в застінках якого з серпня 1920 по лютий 1922 років знайшли свій жахливий кінець багато представників слобожанської інтелігенції.
У міжвоєнний період ХХ століття відгороджений від світу високої кованою решіткою особняк новою владою був пристосований під потреби Товариства старих більшовиків, існуванню якого поклала край розв’язана радами і фашистською Німеччиною Друга світова війна, що лише краєм зачепила розкішну віллу.
Відступила на захід лінія фронту в 1944 році дала простір для відновлення мирного життя слобожанської столиці, в якому колишньому особнякові Іозефовича (одна з нечисельних повністю вцілілих будівель) була відведена роль Палацу піонерів, в шістдесяти дев’яти гуртках якого займалися більше тисячі трьохсот дітей. Звичайно ж було вочевидь, що двадцять кімнат – занадто малий простір для позашкільного дозвілля настільки значної кількості дітвори і лише тимчасовий захід.
Після півтора десятиліть поневірянь і реставрації колишньої будівлі Ветеринарного інституту (в якийсь момент її планувалося знести у зв’язку з ветхістю) в 1962-ому Палац дитячої та юнацької творчості змінив адресу своєї прописки на Сумську 37, звільнивши площі особняка видавця, що двома роками раніше втратив свою ковану огорожу, під відділ запису цивільного стану, звуки маршу Мендельсона якого звучать в цих стінах і донині.
Архітектура
Палац одруження в Харкові
Складнопрофільний в контурі (прямокутний периметр в оточенні критих терас, ризалітів на напівколоннах, розірваних колонних портиків) одне – двох ярусний силует на високому цоколі по Сумській 61 в Харкові більше схожий на невеликий витончений палац, ніж на заміську резиденцію одного з місцевих магнатів початку XIX століття.
Вишукана розкіш неоренесансу в кожному вигині напівовальних колонних портиків доричного ордера з балюстрадою, химерності ніші-порталу центрального входу з витонченим малюнком трикутного фронтону в обрамленні фільонок на модильйонах та ступінчастому завершенні, легкому контурі пілястрів іонічного ордера другого поверху, невагомості вазонів міжярусного парапету, реалістичності скульптур левів біля п’ятиступінчастого сходового маршу, деталізованому ліпному орнаменті розеток і гірлянд, карнизах великого виносу над тригліфами фризу завдяки мистецтву майстра створили неповторний, логічний за сутністю і духовною структурою малюнок.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, 61.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харківські прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь) або М27 (Харків – Бєлгород). З об’їзної по Сумській до колишнього особняка Іозефовича.
Громадським транспортом до вокзалів Харкова, а потім міським (метро / трамвай / автобус) до зупинки «Майдан Свободи» / “Університет”, а потім два квартали Сумською до харківського Палацу одруження.