Всесильний, багатий могутній орден, що обплутав шпигунською мережею всю Європу і мав в реєстрі майна десять тисяч офіційних резиденцій. Його багатство перевершувало всі мислимі розміри, в його боржниках значилися королі, а папа римський перебував фактично у підлеглому положенні по відношенню до його великого магістру. При цьому носії вищого знання, двигуни прогресу і засновники одного з найяскравіших та впізнаваних течій в храмовій архітектурі.
Їх історія почалася в XII столітті під прапором високої місії захисту християнських паломників до звільненого Гробу Господнього в Єрусалимі, хоча деякі історики, посилаючись на протиріччя чернечого статуту храмовників (в тому числі заборона на володіння будь-якою особистою власністю) та їхне відмінне володіння мечем, вбачають мету створення організації в пошуках історичних артефактів наукового і матеріального характеру під уламками храму Соломона.
На скільки успішними були пошуки – залишається лише гадати бо архів тамплієрів був втрачений (захований або знищений) з початком гоніння на орден. За деякими припущеннями результатом були не тільки величезні скарби стародавнього світу та збережені на пожовклих сторінках пергаменту всі соломонова мудрість і знання, а також якась таємниця християнства, яку їм нібито вдалося вигідно продати папі римському, що склало первинний капітал братства.
Саме лицарі в рясі вважаються основоположниками готики, а європейському фінансовому світові вони подарували банківську систему як таку з відкриттям рахунків, кошти на які можна було покласти в одній країні, а зняти за певний відсоток в інший або на Близькому Сході. При цьому орден активно проводив валютообмінні операції та кредитування.
В українському Закарпатті ж тамплієри з’явилися згідно припущення місцевих істориків ще в XII столітті, коли один з тодішніх угорських королів надав їм землі з виноградниками в районі Середнього в обмін на захист державного кордону, а через сторіччя у лицарів в білих рясах з червоними хрестами з’явився ще ділянка в районі Мармароша, причому фортеця на першому з них охороняла Солотвинський сільний шлях з Прикарпаття до Європи.
Вважається, що саме за підтримки середнянських тамплієрів угорський король Андрій II в 1217-ому виступив в П’ятий хрестовий похід, а після повернення з Палестини зміг відвоювати Галицький трон. Вони також ймовірно брали участь битві під Ярославлем в 1245-ому. Давньоруські літописці згадують про це, називаючи храмовників “соломоничами” або “крижевникам” (фр. “Crux” – хрест).
І хоча офіційний розгром ордена в 1312 році за намовою одного з його головних боржників, французького короля Філіпа Красивого, припускав повну ліквідацію всіх його десяти тисяч резиденцій, багаття для вищого духовенства і розпуск чернечої братії, згідно даних французького історика М. Мельвиля загони храмовників під прапорами Тевтонського ордену брали участь в останній битві з татарами 1323-ого та боротьбі галицько-волинських князів Льва II і Андрія з папським ставлеником Карлом-Робертом Анжуйським.
Півтора століття володіння твердиньою в Середньому (одне з крайніх східних володінь ордена Христа) і будівництво угорськими нащадками тамплієрів Новосельського замку, на яке вказують вивезені звідти до Золочівського парку камені з зашифрованими написами, залишила в історії більше питань, ніж відповіддю, але при цьому є наочним свідченням того, що Україна в усі часи була східним форпостом європейської цивілізації на шляху східної орди.