Харківський університет

Історія

Будинок харківського генерал-губернатора Старий корпус харківського університету

Думка Василя Назаровича Каразіна (1773 – 1842) про створення в Харкові власного університету безпосередньо пов’язана з призначенням його на початку 1802 року на посаду глави комітету з розгляду статутів двох академій і московського університету, що нівелювало як малоамбіціозну ідею відкриття військового училища, котру активно просувало слобожанське дворянство.

У практичну площину не особливо підтримане петербурзькою владою питання при відсутності всіх об’єктивних передумов (народонаселення та інфраструктури) перейшло вже в останніх числах того ж року, коли після обговорення на загальних зборах слобідсько-українського дворянства 30 серпня 1802 року було прийнято рішення про початок збору пожертв на відкриття університету.

Спочатку підтверджена сума фінансування від харківського дворянства в чотириста тисяч в лічені роки була збільшена більш ніж на половину. Крім того небайдужими пожертвувані земельні ділянки загальною площею в 135 гектар. Створено господарський комітет.

Корпус юридичного факультету харківського університету Юридичний корпус харківського університету

І при цьому почалася звичайна адміністративна тяганина при саботажі дворянського починання губернатором Андрієм Кіндратовичем Артаковим, крапка в якій була поставлена через посередництво міністра внутрішніх справ імперії Віктора Павловича Кочубея (1768 – 1834) підписанням 24 січня 1803 року найвищого визначення про заснування Харківського університету з дев’ятьма факультетами та піклувальником в особі Северина Антоніа Потоцького (1762 – 1829), який однак у сімейних справах відбув за кордон на кілька років.

Головним же організатором вищого навчального закладу, вже в офіційному статусі заступника Потоцького, з Петербурга був відправлений все той же Каразін, який завчасно організував покупку для майбутньої бібліотеки першої партії книг, клопотав про майбутніх студентів і викладачів, займався придбанням землі для майбутнього комплексу-містечка по Сумському шосе. Помічником і заповзятим продовжувачем його справ до повернення піклувальника був професор Ілля Федорович Тимковський (1773 – 1853).

Питання перших приміщень було вирішено через того ж міністра внутрішніх справ Кочубея – не бажаючи йти проти бажання керівництва Артаков погодився на де-який час поступитися своїм харківським генерал-губернаторським будинком 1777 року побудови (проект М. Тихменєва, будівництво – І.М. Вільянов / П.А. Ярославський) з переведенням присутствених місць, губернської креслярської та аукціону з його перового поверху у флігель казенного ж будинку, побудованого на випадок відкриття намісництва і займаного віце-губернатором, а сам – переїхати в куплений раніше містом для шерифів будинок Мордвинова.

Південні ворота комплексу харківського університету Південні ворота комплексу

З причини скромності вищезгаданого будинку так само для майбутнього світоча знань Артаков запропонував виділити і просторий палац навпроти з величезним залом, який, хоч і значився віце-губернаторської резиденцією, але останній там не жив у зв’язку з незручністю занадто офіційних і великих приміщень. Проблема полягала лише в підшуканні нових приміщень розквартированого там наказу громадського піклування.

На момент офіційного відкриття 17 січня 1805 року присвяченого до дворянського з’їзду на вибори, в штаті університету на п’яти факультетах (історико-філологічний, філософсько-моральному, фізико-математичному, медико-хімічному та юридико-політичному) значилося дев’ять професорів, дванадцять ад’юнктів, чотири вчителі “приємних” мистецтв і чотири службовців.

Управління було довірено професорській раді на чолі з ректором Іваном Степановичем Ризьким (1759 – 1811). Студентів всього було тридцять три чоловіка казенно-коштних (тридцять набрані з Бєлгородської та Курської семінарій, інші – учитель Народного училища Славинський, домашній учитель Квятковський, випускник Народного училища Лабойко) та двадцять один студент своє-коштний, котрі витримав іспити.

Рокайловая ніша північного ризалиту генерал-губернаторського будинку Рокайловая ніша старого університетського корпусу

На початковому етапі існування університет користувався широкими правами автономії. Крім того йому фактично був підпорядкований весь південь імперії (Чернігівська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії та Чорноморська область, до складу якої входили Київський, Одеський, Кавказький округи), контролюючи всі питання та етапи навчального процесу на величезних теренах. Це фактично вивело провінційний Харків на одну з вищих соціально-економічних ступенів в країні.

У перше десятиліття існування після первинного етапу адаптації особливу увагу було приділено навчально-допоміжної базі, в яку за планом повинні були входити: бібліотека та друкарня для потреб всього університету, кабінети факультетів (літературний, фізичний, технологічний, астрономічний, зоологічний, мінералогічний, хімічна лабораторія) і ботанічний сад, зали витончених мистецтв (музика, малювання, фехтування), анатомічний театр і хірургічна клініка. При цьому всі вони мали місце бути в перші роки існування ВНЗ, за винятком двох останніх у зв’язку з проблемами медичного факультету взагалі (відкрилися в 1814-му).

У 1820-х харківський виш, кількість студентів якого сягала двох сотень, відмовився від будівництва власного масштабного містечка біля ботанічного саду, в зв’язку з чим велику ділянку його землі на лівому боці Клочківської було продано купцеві Тараканову, але і на ряду з цим почалася перебудова наявного комплексу (виключаючи губернаторський палац) та викуплено за 38902 рублів будівля колишнього поліцейського управління. Так що на момент створення другого статуту університет поряд з торгівлею став однією з головних містоутворюючих складових Харкова.

Корпус хімічного факультету Харківського університету Хімічний корпус Харківського університету

Новий статут від 1835 року, згідно з якого ВНЗ позбавлявся свого впливу на округ, а його робота була підпорядкована набіру строгих бюрократичних правил та обмежень загальнодержавної програми з ухилом в православ’я, самодержавство, народність з виключенням права і філософії з програми викладання. Хоча на його захист можна приписати значне пожвавлення всього навчального процесу, в якому студенти та викладачі діяли в єдиному пориві. Так завдяки спільним зусиллям в 1852-му відкрилися науково-літературні студентські читання при історико-філологічному факультеті.

Це послужило передумовами до нового витка розвитку харківського університету, який розпочався в 1863 році разом з новим статутом і повертав йому відносну автономію, яка дала поштовх не тільки збільшенню професорського штату і кількості студентів, а й відкриттю навчально-практичної бази для широкого публіки: клініки вважалися одними з найкращих в місті, музей образотворчих мистецтв проводив освітні програми, бібліотека з кожним роком поповнювалася до півтисячі нових книг, організовані публічні лекції для суспільства грамотності, засновано історичний архів, що пізніше квартирував разом з бібліотекою в будівлі поряд з Успенським собором.

Посилення реакційних настроїв в суспільстві останніх десятиліть XIX століття схилило імперську владу до думки, що їх джерелом більшою мірою є освіта. Результатом цих висновків стало посилення жорсторості державної політики по відношенню до них, що для харківського університету обернулося новим статутом від 1884 року, який не тільки в дрібницях пов’язував його з міністерством і попечителем, а й примусово ставив освіту на службу держави і урядової влади. Правда розширювалося державне фінансування його діяльності із розрахунку на чотири тисячі осіб студентів.

Головний вхід старого корпусу університету в Харкові Головний вхід старого корпусу університету

На початку ХХ століття ВНЗ слобожанської столиці практично задавав темп життя місту незримо присутній через величезну армію своїх студентів, число яких досягло п’яти тисяч, викладачів, велику бібліотеку в майже сто сімдесят сім тисяч примірників, музеї образотворчих мистецтв і старожитностей, історичний архів, господарську діяльність, публічні лекції з усіх дисциплін, вищі жіночі курси з природничих, історичних та юридичних наук у всіх сферах його життя.

При цьому збільшене державне фінансування і пожертвування від приватних осіб дозволило побудувати на власних землях нові будинки клінік в 1896-ому (Іван Герасимович Харитоненко (1822-1891) за свій рахунок), реконструювати комплекс на Університетській в 1903-му для розширення його корисної площі та побудувати будівлю юридичного факультету (1909) по проектам Віктора Валеріановича Величко (1864 – 1923).

Крім того в 1897-ому його зали мали честь приймати міжнародний геологічний конгрес як доказ високої ролі ВНЗ на міжнародній арені, а п’ятьма роками пізніше – всеросійський археологічний з’їзд з організацією громадських екскурсій, розкопок, масштабних археологічної та етнографічної виставок.

Переворот 1917-ого розколов до того згуртоване університетську братство. Частина професури і студентів покинули його назавжди після встановлення радянської диктатури. У той час сама нова влада восени 1921 року вирішила вивести з його складу тридцять вісім самостійних кафедр, частина з яких пізніше стала інститутами (в тому числі Харківський медичний).

Верхній ярус юридичної корпусу університету в Харкові Верхній ярус юридичної корпусу

У 1932-ому починається зворотний процес об’єднання семи кафедр в педагогічний інститут професійної освіти та фізико-хіміко-математичний інститут, які через рік стали основою відродженого Харківського державного університету з присвоєнням через чотири роки імені Максима Горького, який не мав до нього ніякого стосунку.

Швидке насування розв’язаної радами і фашистською Німеччиною лінія фронту Другої світової війни в 1941-му змусила харківський світоч знань евакуюватися до казахстанського Кізілорда, де він разом з Київським університетом створив Об’єднаний український державний університет.

Повернення на Слобожанщину ознаменувалося відкриттям (із запізненням на два місяці) нового 1943 – 1944 навчального року в колишніх приміщеннях, які з кожним роком все менше задовольняли потребам величезного навчального закладу.

Проблема браку аудиторій була частково вирішена в 1957 році за допомогою відновленого Будинку уряду на центральній міській площі (старий корпус губернаторського палацу дістався Українському заочному політеху), а через три роки до його складу в якості факультету увійшов Харківський інститут іноземних мов.

В незалежній Україні внесок Василя Назаровича Каразіна в справу освіти і створення університету зокрема нарешті було гідно оцінено присвоєнням його імені дітищу поряд з високим званням національного (указ президента України від 11 жовтня 1999 року), а в середині 2005 року йому було передано також будівлі ліквідованої академії ім. Говорова. Так що зараз Харківський університет високо несе прапор освіти і знань, як і два століття тому.

Архітектура

Центральний фасад харківського університету Центральний фасад генерал-губернаторського особняка

З моменту свого заснування в 1802-ому комплекс університетських будівель, як жива істота, постійно трансформувався, ріс і модифікувався. І якщо спочатку це було два будинки – губернаторський і віце-губернаторський палаци, то пізніше до його складу увійшли будівлі фізичного і хімічного факультетів, медичні клініки, бібліотека, корпус юридичного факультету.

Так старий університетський корпус (губернаторський будинок 1777 року побудови) – цегляний двоповерховий в класичному стилі з секційними підвалами складної конфігурації витягнутий прямокутник (50м х 20м) з закругленими з боку двору кутами і двома фланкуючими кути центрального фасаду прямокутними (10м х 8м) ризалітами. Його відрізняють напівциркульні перекриття підвалів та коридорно-анфіладне планування тридцяти двох приміщень. Із зовнішнього декору варто відзначити французький руст першого ярусу виконаний технікою фігурної кладки, широкі профільовані карнизи, портал центрального входу з балконом на кронштейнах, лиштви вікон другого поверху з тонким візерунком гірлянд по сандриках, канельовані пілястри другого ярусу з підвішеним до волют капітелей гірляндами та екседри в торцях ризалітів з витонченими вазонами.

Портал центрального входу юридичного факультету університету Портал центрального входу юридичного факультету

Хімічній і фізичний корпусу (кінець XVIII століття) – дзеркально розташовані по боках будинку генерал-губернатора п-образні двоповерхові цегляні будівлі в класичному стилі, розгорнуті внутрішніми двориками в сторону загального саду. Їх архітектура проста і ненав’язлива: віконні лиштви, масивний карниз великого виносу, ритмічне членування по вертикалі гладкими площинами і французьким рустом по горизонталі. Абсолютно ідентичні (виняток – внутрішнє планування: коридорне з одностороннім розміщенням кімнат у першого і коридорно-анфіладне у другого).

Пивнична (між старим і фізичним корпусами) і південна (між старим і хімічним корпусами) брами (кінець XVIII століття) виконані в класичному. стилі. Вони мають вигляд двохпролітної тріумфальної арки (проїзна і хвірткова) з вінчальним ступінчастим аттиком. Зовнішні фасади пілонів прикрашені спареними рустованими лопатками та архівольтами із замковим каменем. Полотна брами і хвіртки ажурні.

Триповерховий юридичний корпус (1909) виділяється на загальному тлі університетської класики свій розкішною необароковою красою – величезний двох’ярусний віконний отвір широкої пологої арки його центрального фасаду вертикально розчленований оформленими геометричними малюнком лопатками з модильйоном в капітелі, круглі ніші в витонченому обрамленні драпірування, профілюваний карниз великого виносу на модильйонах, декоративні тумби парапету і жіночий маскарон з пальметою у вигляді замкового каменю. Домінантою порталу центрального входу служить глибокий трикутний фронтон в обрамленні фільонок на напівколонах іонічного ордеру, які вторять пілястрам верхніх ярусів. Його прямокутний периметр (28м х 14м) витягнуть вглиб двору, що обумовлювалося плануванням придбаної для його будівництва ділянки.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, пл. Свободи 4 / вул. Університетська, 16.

Посилання

Как добраться

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків) або М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь). З об’їзної по Московському проспекту – Вірменському провулку або Полтавському шляху до Павлівської площі, в північному кварталі якої розташований університетський комплекс.

Громадським транспортом по залізниці / маршрутними таксі до Харкова. У місті орієнтир – станція метро «Площа конституції», а потім по вул. Університетській до генерал-губернаторського будинку.

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Харківський університет на мапі

Обговорити статтю в спільноті