Його історія сягає своїм корінням XIII століття, коли у французькій Тулузі праведне слово і ревна віра кастильського священика на ім’я Домінік на хвилі Альбігойського хрестового похіду згуртували навколо нього католицьку громаду, що послужило першопричиною створення чернечого ордену імені свого натхненника в 1214-ому.
Відданість християнству, охорона його від єресі і осяяння світу іскрою істинної віри – як головні постулати існування домініканців, що знайшли своє втілення в головних символах ордена білому одязі під чорним плащем (світло в темряві) і гербі «Пес з факелом» (відданість і просвіта), стали основоположною догмою існування чернечої братії, яка допомогла їй пройти крізь усі випробування часу.
Середньовічна віра у святість заповідей Христових, чистоту католицької церкви і праведність чернечого шляху забезпечило громаді швидке зростання – вже за сім років в реєстрі її власності значилося сімдесят монастирів, розкиданих по різних куточках Європи. Однак цим справа не обмежувалася. Наступною сходинкою в підвищенні статусу ордена стала активна місіонерська діяльність та новостворені громади в Персії і навіть Китаї. Причому роль його при папському дворі виявилася настільки сильною, що існуючу посаду головного теолога ось уже сім століть обіймає виключно представник Псів Господніх.
Практично з самого початку заявлений як жебракуючий (відмова братії від особистого майна і життя лише на подання) вже в 1425-му обітницю було офіційно знято папою Мартіном V у зв’язку із фактичним невиконанням. При цьому багатство братії росло з кожним роком особливо з розширенням інтересів ордена на Австралію, Латинську і Північну Америки, Ост Індію.
Перший серозний удар по домініканцях, а вірніше по їхньому привілейованому статусу, способу життя і багатству в XVII столітті завдала Реформація, як повернення до витоків християнства з його аскетизмом і відмовою від матеріальних цінностей. Однак уже через два століття вони повернули свої втрачені позиції і своє майно.
А останнє сто років минаючого другого тисячоліття стало століттям потрясінь для ордена Псів Господніх – мексиканські гоніння, вбивство братів під час Іспанської революції, вигнання з країн соцтабору. Хоча зараз в епоху релігійної толерантності станивище його стабілізувалося після реорганізації і зробленого акценту на місіонерську діяльність (монастирі зараз існують в більш ніж п’ятдесяти країнах світу).
Доля вперше переплела історії домініканців і України ще в далекому 1233-ому, коли святий Гіацинт (Яцек Одровонж) заснував під Києвом їхню першу обитель, за якою крокуватиме безліч їх, розкиданих в самих різних куточках країни, щоб нести іскру християнських цінностей в найвіддаленіші куточки країни, не дивлячись на гоніння московських тимчасових правителів і атеїстів від червоних рад. Нагадування про ті благі справи і досі проглядається крізь штукатурку часу як пес зі смолоскипом на дзвіниці костелу в Кам’янці або у витончених силуетах архітектурної спадщини, яку пощадив час і навіть рука комуністів не піднялася знищити.