Історія
Фактично з Дерибасівській, як місця проживання першого градоначальника і зосередження всього суспільного життя в кінці XVIII століття, починалася історія української Одеси, тому існування будинку під №22 на перших міських картах не дивує. Імовірно будівельником і першим власником його був рідний брат першого містобудівника, Фелікс де Рібас (1769 – 1845), якому належала вся велика ділянка, яка пізніше була ним подарована для Міського саду.
Перша ж інформація про новітню історію споруди з’являється лише в останній чверті XIX століття і пов’язана з її реконструкцією в 1881 році для торгівельного будинку слюсарних виробів і штор «Фреліх і Бліч» за проектом імовірно авторства Демосфена Єгоровича Мазірова (1839 -).
За яких обставин ділянка з будівлею Дерибасівська 22 / Гаванна 12 в кінці століття опинилася в руках негоціанта зі старовинного караїмського роду Соломона Леонтійовича Ісаковича (- 1908), про те історія замовчує, але саме ним в 1893-ому було подано прохання про збільшення існуючого «флігеля» вдвічі мабуть за рахунок з’єднання з сусіднім будинком (адреси розділені дев’ятьма роками раніше).
Після смерті Соломона Леонтійовича весь комплекс по Дерибасівській 22 відійшов його дружині Рашель Мойсеївні (в дівоцтві Бейленсон), з ініціативи якої в 1909-ому була проведена реконструкція будівлі з переробкою віконних і дверних прорізів за проектом А. Зіміна під наглядом Х.Г. Бейтельсбахера, а рік по тому – і перебудова магазину для потреб ілюзіону пана Круглякова «Паризький», що розкрив свої двері перед одеської публікою в 1911 році.
Крім того реконструйовані приміщення використовувалися для художніх виставок та презентацій, що перетворило власність пані Ісакович внаодин з культурно-розважальних центрів Південної столиці тих часів.
А ще за два роки в долі будівлі з’явилися ті, що на століття вперед визначив її долю – брати місцевої знаменитості Леонід і Микола Уточкін в орендованій квартирі на другому поверсі з’єднали три кімнати в невеликий зал (архітектор Ж. Л. Гофман) для відкриття кінотеатру «Кіно-Уточ-Кіно», яке відбулося в присутності самого винуватця урочистості, Сергія Ісайовича Уточкіна (1876 – 1916), 3 жовтня 1913 року.
Нове захоплення одеської публіки стало для братів настільки успішним, що вже у 1915 ому доходи від кінематографа дозволили їм викупити не тільки приміщення кінотеатру, а й більшу частину будівлі, після цього здійснити новий ремонт зі збільшенням площі до 339 зручних глядацьких місць, облаштуванням системи вентиляції і ложі для музичного тріо. Відкриття відбулося в 1916 році.
Після більшовицького перевороту 1917-ого радянська влада не відразу наважилася зазіхнути на ім’я місцевої легенди від авіації, так щодіяти вже державний (після скасування приватної власності) кінотеатр продовжував під назвою Уточ-Кіно до 1925 року, коли його перейменували на «Червоній Літун».
І якщо перша зміна хоч якось асоціювалася з іменем засновників, то обгрунтування назви «Червоний залізничник», присвоєне кінотеатру сім років потому, загубилось десь в надрах радянської партократичної логіки. Хоча навіть при тоталітаризмі одесити змогли домогтися у радянської влади повернення первісної назви найстарішому кінотеатрові міста – 18 лютий 1941-ого міськвиконком підтримав пропозицію трудящих і закріпив за сінематографом ім’я С.І. Уточкина з розміщенням його портрета в головному холі.
Хрущовська «відлига» принесла кінотеатру по Дерибасівській 22 зміну назву на честь Маяковського (1956) для відмови від героїв дореволюційного минулого і капітальний ремонт роком пізніше, який допоміг протриматися старовинній будівлі ще півстоліття, за які позбавлений належної уваги пам’ятник архітектури поступово старів, як і кіноапаратура всередині нього.
Пожежа в 1998 року ледь не коштувала будівлі життя (за оцінками експертів вона знаходилося на межі руйнування), якби не реставрація два роки потому за проектом архітекторів В.Л. Глазиріна і Ю.В. Бєлікова за сприяння скульптора А. Токарева для відкриття оновленого «Уточ-Кіно» на 172 місця, яке проіснувало тут вісім років. Через вісім років кінотеатр зачинився, а його місце зайняло однойменне кафе, нижній же поверх будівлі використовується в комерційних цілях різними організаціями.
Архітектура
Наближена до прямокутного периметру (виключаючи сполучну прибудову в північній частині і центральний ризаліт по Дерибасівській) двоповерхова будівля в класичному стилі з елементами бароко вінчає собою південно-східний кут кварталу Міського саду, що обумовлено приналежностю їх на зорі існування міста одному господареві.
Оформлення кінотеатру Уточ-Кіно виконано в доминуючо-класичному стилі (кутові лопатки, прості сандрики, гірлянди з розетками, широкі лиштви, портал колишнього бокового входу другого ярусу в обрамленні масивної пологої арки сандрика і рослинного орнаменту лопаток, лобовий карниз великого виносу на модильйонах), який кілька оживляють картуші-замки віконних прорізів другого ярусу та таблички-дзеркала центрального фасаду. Пізніший кований декор паркового фасаду досить гармонійно вписався в архітектурний вигляд будинку.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Одеська обл., м. Одеса, вул. Дерибасівська, 22.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е95 (Київ – Одеса), Е87 (Одеса – Ізмаїл – Рені), Е58 (Тирасполь – Одеса – Миколаїв – Херсон – Мелітополь – Маріуполь). По місту пр. Отамана Головатого – спуск Маринеско – вул. Преображенська – вул. Дерибасівська, в парковому кварталі якої розташований будинок Фелікса де Рібаса.
Громадським транспортом до Одеси, потім – міським до зупинки «Пер. Маяковського» / «Вул. Грецька», а потім два квартали до Міського саду, до якого примикає будівля Уточ-Кіно.