Замок – це завжди замок. І неважливо скільки йому сторіччя або всього кілька десятків років. Його стіни і башти як магнітом притягують погляди і уми, які муаром легенд все щільніше огортають їх з кожним роком, і розсіяти його серпанок, як би не старалися, не в силах кращі наукові уми людства. А головний привілей називатися замком – це мати підземні ходи і володіти незліченними скарби.
І хоча замок у Василівці молодий в історичному мирочисленні, його не оминув народний поголос з розповідями про підземні таємниці, який з роками все міцніє тим більше, що докази або спростування їхнього існування зараз надійно зберігають глибокі води Каховського водосховища.
Кажуть, що твердиня Попових з’явився на вершині сусідніх висот (Замкова, Лиса і Попівська) не випадково – між них на козацько-турецькому кордоні пролягав чумацький шлях крізь увесь Великий Луг, і вершина першої з них здавна використовувалася османами в якості дозорної, а сусідня служила могильним курганом. Так що якесь поселення на місці майбутньої садиби над Карачекраком існувало давно.
Тільки кому належить честь вважатися засновниками тунелю між розташованими в декількох кілометрах один від одного горами з руслом річки і озерами посередині, туркам чи будівельнику замку Василю Павловичу Попову, про те легенди мовчать. Кажуть один з них йшов від вежі до насипу, а інший – виходив на Лису гору і мали вони коридори два метри заввишки в облицювальних гранітних плитах з підставками під факела на стінах, поміж яких пліч-о-пліч могли пройти вісім чоловік. Мабуть саме ці ходи забезпечили своєму господареві ореол містичної слави з’являтися з нізвідки, коли його ніхто не чекав, та не одного, а з цілої кавалькадою охоронного загону, що надійно зберігав таємницю ходів.
А ще існує страшна історія про смутні часи приходу кривавих більшовиків, коли те, що повинно було стати порятунком, стало погибеллю роду Попових – один зі слуг-зрадників підглянув, як господар з нечисленними довіреними особами зникли разом з усіма накопиченими сім’єю за півторавікову історію володіння багатими українськими земельними наділами скарбами за маленькими дверцятами всередині замкової вежі. Рухомий ненавистю та помстою він забив і завалив двері камінням.
Ще довго в районі Лисої гори потім з-під землі роздавалися благання про допомогу, прокляття і стогони, після чого це місце у місцевих отримало чорну славу, так що і нинішні покоління намагаються обходити його стороною, особливо вночі. Достеменності в очах обивателів додає і сам навколишній пейзаж – позбавлена дерев і чагарників висота вражає уяву своїм мовчанням і тільки сиротливий шелест трави нагадує шепіт потойбічного світу.
Таємниця існування або відсутність підземних ходів Василівського замку таксі і не розкрита, хоча окрім численних домислів існує ряд задокументованих свідчень очевидців їх існування, які однак поки не представляється можливим перевірити на правдивість.