Zabytki.in.ua
Пам'ятки України

Садиба Попових у Василівці

Історія

Північно-західний флігель садиби Попових Північно-західний флігель Василівської садиби

Безкрайні українські степи; козацька вольниця, яка століття жила лише за власними законами честі; свавільна російська імператриця, що помахом руки знищила оплот свободи на берегах Дніпра – ось коротка передісторія появи міста Василівка на березі однойменної затоки Дніпра. Хоча поява на місці козацького зимника справжнього замку, напевно, заслуговує того, щоб розповісти про це детальніше.

Отже, після перемоги в російсько-турецькій війні 1768 – 1774 років і ліквідації Запорізької Січі перед російським урядом постало нагальне питання про подальшу долю цих величезних малонаселених територій, яке терміново потрібно було якось вирішувати. Не довго думаючи, під час свого помпезного вояжу 1787 року до Криму імператриця Катерина II (1729 – 1796) щедрою рук просто дарувала все землі, які проїжджала процесія, першому прохачеві з придворної свити.

Дозорна башта садиби Попових у Василівці Дозорна вежа садиби Попових

Так практично випадково землі на лівому березі Дніпра нижче Хортиці, де всього кілька років тому стояли козацькі хутори-зимники, виявилися у володінні особистого секретаря катерининського фаворита графа Потьомкіна Василя Степановича Попова (1745 – 1822). Чималі земельні угіддя в сорок три тисячі десятин з селищами Скельки і Янчекрак ще півтора десятиліття чекали хазяйського уваги, поки смерть імператриці не поставили крапку в блискучій кар’єрі придворного сановника, який за Павла I (1754 – 1801) був відправлений у відставку.

На дозвіллі стурбований станом своїх таврійських маєтків Василь Степанович прибув на дніпровські береги, де в лічені роки зросла слобода його імені з новою церквою, звичайно ж дерев’яним панським будинком, і, навіть, лікарнею на десять ліжок. Нове господарство розвивалося завдяки веденню сільського господарства навіть після того, як господар був знову покликаний для виконання службового обов’язку в Петербург вже Олександром I (1777 – 1725), а потім у зв’язку з погіршенням здоров’ям відбув на постійне місце проживання в містечко Решетилівка.

Кутова вежа північно-східного флігеля замку Попових у Василівці Кутова вежа північно-східного флігеля

Зі смертю засновника в 1822-му його титул і землі були розділені між двома синами-спадкоємцями: засновником полтавської гілки Попових Олександром (1794 – 1859) і Павлом (1793 – 1839), з яким відійшла Василівка та інші таврійські наділи.

Будучи людиною дії, яка мала невичерпну енергією і чисельні таланти, після виходу у відставку з військової служби із закінченням російсько-турецької війни 1828 – 1829 років новий власник маєтку в гирлі річки Карачекрак разом з дружиною Оленою Олександрівною Аріставі (1808 – 1882) приймається за наукове облагороджування сільського господарства в своїх землях.

Перші таврійські виноградники, пишні сади, значне збільшення врожайності і, як нагорода, статус члена Московського товариства сільського господарства – ось не всі досягнення праці Павла Васильовича за неповні десять років, відведені долею для насолоди життям в Василівському маєтку, який на той час вже став волосним центром Мелітопольського повіту.

Внутрішній двір Василівського палацу Попових Внутрішній двір Василівського палацу

Кончина Павла на сорок четвертому році життя (1839) занурила у глибокий траур всіх його рідних та близьких, настільки великою була втрата. На згадку про сильного, мужнього, гаряче коханого чоловіка Олена Олександрівна на землі, де вони були такі щасливі, на власні кошти в 1843 році зводить величну Петропавлівську церкву, яка пізніше була передана в розпорядження місцевої громади на честь скасування кріпосного права.

Залишившись єдиною господинею при малолітньому спадкоємцеві Василі (1833 – 1894) Олена, будучи онукою грузинського царя Іраклія II (1720 – 1798), чудово справлялася з веденням господарства своїх володінь в сто тисяч гектар (чотири маєтки в Криму і таврійські землі): споруджені чотири млини, відкриті чотири заводи (цегельний, черепичний, вапняковий, гуральня), побудована суконна мануфактура зі своєю вівчарнею на 24 тис. голів, відкрита конеферма на півтисячі рисаків донської породи.

Крім того в Василівку з Тавельського маєтку був виписаний садівник разом з тисячею виноградних кущів і безліччю насіння південних рослин та чагарників, а двоє учнів були відправлені до Криму для навчання садово-парковому мистецтву. Обласкане увагою княжни родове гніздо Попових незабаром також обзавелося двома земськими і парафіяльною школами, аптекою, громадськими будівлями.

Завершення північно-західного флігеля маєтку у Василівці Завершення північно-західного флігеля маєтку Попових

Так що закінчив свою блискучу військову 1861-му кар’єру Василь Павлович знайшов маєток на дніпровському березі в чудовому стані. Тут він розгортає бурхливу громадську і господарську діяльність в ролі ватажка дворянства Мелітопольського і Бердянського повітів і господаря великих земельно-виробничих угідь. Так саме його клопотами, Мелітопольське земство отримало повністю оснащену лікарню (1872), а гілка Катеринославської залізниці пройшла саме через Олександрівськ і Василівку (1873)…

На старості років господар маєтку в гирлі річки Карачекрак вирішив обзавестися власним палацевим комплексом, і у 1883 році за проектом запрошеного мелітопольського повітового архітектора Олександра Наумовича Огієнка (крім того називаються імена Стюнкля, Лагобарді, Бенца) почалося будівництво самого справжнього замку з дозорними вежами, оборонним муром, цитаделлю. Роботи проводились силами місцевих каменярів і бригади німців-менонітів з Хортиці. На превеликий жаль, закінчення будівництва шедевра архітектури було зажурено кінцем його творця – в 1894 році Василя Павловича не стало.

В'їзна брама північно-східного флігеля Василівської садиби В'їзна брама північно-східного флігеля садиби Попових

Спадкоємцем багатств Попових став старший син Юрій Васильович (1868 – 1918) (молодший у зв’язку з одруженням без батьківського благословення був позбавлений милості). Новий господар, хоч і постійно проживав поза Таврією, не залишав своїми турботами родове гніздо: завдяки його старанням на території садиби в 1905-му з’явилися електростанція і водонапірна вежа, а незабаром – включена в єдину метеорологічну систему імперії метеостанція і обсерваторія. Господар крім того в 1907 році в стінах замку відкрив етнографічний музей, що представляв побут і традиції п’ятнадцяти різних національних культур, та організував симфонічний оркестр.

Все благополуччя і процвітання Василівки скінчилося в одну мить – з початком Першої світової війни. Але хрест на існуванні замку все-таки поставив комуністичний переворот 1917 року, коли з садиби Попових більшовики і місцеві жителі винесли все, що були в силах винести, залишивши лише непідйомну мармурову підлогу та ліпнину на стінах, ліс же і парк навколо вирубали на дрова бійці 364-го Уральського полку.

Сумна доля палацового комплексу на цьому не закінчилася: у 1920-х тут розміщувалася комуна, що завершила справу розграбування замкового комплексу, так що навіть Антон Семенович Макаренко (1888 – 1939), який відвідав Василівку в 1925-му, відмовився розміщувати тут свою колонію для важких підлітків; в 1932 році в колишньому стаєнній будівлі розміщується перша середня школа, а два роки по тому замок за розпорядженням влади починають розбирати для будівництва сільського Будинку культури.

Північно-східний корпус палацового комплексу Попових Північно-східний флігель

У повоєнний період на території колишньої садиби розмістилася школа-інтернат, викладачі якої використовували приміщення комплексу на свій розсуд, мало піклуючись про збереження пам’ятки архітектури, що в середині 1970-х років призвело до їхнього жахливого стану. Тоді-то з подачі заїжджих французів – нащадків роду Попових, які звернулися в ООН ще десятиліття тому (в 1965-му) зі скаргою на незадовільний стан сімейної спадщини, почалися якісь ремонтні роботи, щоб в 1977 році сюди в урочистій обстановці в’їхала щляхо-будівельна організація.

І лише в 1989 році завдяки ентузіастам з товариства “Спадщина”, організованого для порятунку унікальної перлини лівобережної України, комплекс отримав шанс на друге життя, коли в 1993 році йому присвоїли статус історико-культурного музею-заповідника. З тієї пори по крупицях збираються факти, раритети, кошти на відтворення садиби Попових в первозданному вигляді, щоб ще одна перлина зайняла гідне місце у величній короні історії Української держави.

Архітектура

Оглядова вежа в Василівці Оглядова вежа

Побудований за класичними канонами північноіталійського зодчества замковий комплекс у Василівці на височини лівого берега річки Карачекрак при впадінні її в Дніпро раніше представляв собою прямокутний (200м х 125м) внутрішній двір з оборонною зубчастою стіною і земляними валами по периметру в оточенні великого саду-парку, що переходив в насаджений ліс. При цьому внутрішній простір візуально поділявся на два двори (парадний і службовий) палацовим комплексом.

До складу садиби Попових входили різноманітні побудовані з однаковою пишністю споруди з червоної цегли як-то: палац, мережа житлових флігелів, стаєнний комплекс, каретний двір, манеж і господарські споруди.

Парадний в’їзд до комплексу здійснювався через брами північно-східного і південно-східного дзеркальних одноповерхових флігелей (відмінності становили лише кутові вежі кругла і квадратна), між якими розташовувався парк. Г-подібні в плані флігелі зі східчасто наростаючим до кута обсягом (від одного до трьох) прикрашені аркатурой, зубчастим завершенням, стрілчастою аркою проїзду і напівкруглими в плані вузькими декоративними нішами.

Нині втрачений палац (залишилася лише кругла в плані чотириярусна вежа) представляв собою асиметричний особняк в мавританському стилі з гармонійно зв’язаним по засобам аркових прорізів, зубців і аркатур нашаруванням обсягів терас, балконів і основних приміщень розмірами 49м х 42м, на цокольному поверсі якого розташовувалися винні погреби, турецька, римська та руська бані, підвали. Основні його приміщення були виконані з великим смаком: на підлозі турецька плитка, на стінах велика кількість дзеркал і картин, стеля в розпису і ліпнині.

Внутрішній фасад північно-східного флігеля Василівського маєтку Попових Внутрішній фасад північно-східного корпусу

Триярусна квадратна в плані дозорна вежа з мініатюрними балкончиками на масивних консолях, фасадними двоярусними ризалітами під двосхилими трикутними фронтонами і двоярусним оперізувальний аттиковим поясом з бійницями, скошеними кутами і порталом входу – одна з господарських родзинок комплексу.

Зберігся до наших днів північно-західний флігель – справжній палац в мініатюрі з вежами і нависаючими еркерами, шатровими дахами і оборонними вежами, вузькими вікнами-бійницями і зубчастим завершенням.

Із заходу комплекс Василівського архітектурно-історичного комплексу замикає стаєнний корпус двох’ярусний з напільного боку і одноярусний з боку двору – справжня фортечна стіна посилена контрфорсами з двома масивними чотириярусними вежами (квадратна – південна і восьмигранна – північна) під шатровими високими дахами, яку як корона увінчають зубці типу “ластівчин хвіст” з двома декоративними башточками-гніздами.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Запорізька обл., м. Василівка, вул. Гагаріна, 12.

Тел.: (06175) 7-26-57.

Як дістатися

По трасах Е105 (Харків – Запоріжжя – Мелітополь – Чонгар – Сімферополь) / Н08 (Дніпропетровськ – Запоріжжя) / Н23 (Кривий ріг – Нікополь – Запоріжжя). У місті прямувати від розвилки поруч з мостом по вул. Береговій до повороту на вул. Гагаріна за вказівниками “Садиба Попових”.

Громадським транспортом:
- електричкою від Запоріжжя до станції “Таврійськ”, а потім пішки по вулицях Пролетарській – Шевченко до замку;
- міжміським транспортом до Василівського автовокзалу із Запоріжжя, а потім пішки 15-20 хвилин по вул. Береговій, а потім – вул. Гагаріна до палацового комплексу.