Творення як злочин

Маленьке село в тернопільській глибинці. Звичайна селянська сім’я з чотирнадцятьма моргами землі. І несподіваний подарунок долі – поцілунок небес на чолі одного з молодших синів, художній талант якого заграв настільки яскраво, що в шістнадцятирічному віці юнаком був відправлений на навчання до львівської студію Юліана Панькевича.

Незаперечність обдарування Михайла Бойчука привели його до столиці Австро-Угорщини, потім буде Мюнхенська академія мистецтв і, нарешті, в Мекка всіх художників – Париж, де він став одним з організаторів української громади. У творчому ж плані споглядання шедеврів минулого всіх напрямків і стилів все ближче повертає його до витоків примітивізму як симбіозу візантійського і староукраїнського церковного монументального розпису з італійським Проторенесансом та українським народним живописом.

Головною трагедією життя засновника бойчукізму стало повернення після Першої світової на батьківщину, в радянську Україну. Хоча спочатку професорське звання Української академії мистецтв і викладання в Київському художньому згідно своєї концепції повернення до витоків: “Досконале твір мистецтва не археологія, а вічно жива правда”, – обіцяли йому лише райдужні перспективи.

Перші ознаки насувається нещастя з’явилися на горизонті світу Михайла Львовича в 1930-му, коли з подачі Казимира Малевича, як штатного консультанта з питань мистецтва каральних органів Об’єднаного державного політичного управління країни рад, на його творчість починають навішувати націоналістичні ярлики і звинувачення в підриві нового соціалістичного реалізму.

З кожним роком пресинг політичної системи на українську творчу інтелігенцію посилювався через цькування в пресі, вигнання з творчих спілок, виключення з роботи. В апогей кривавого радянського терору 1937-ого більшовицькі карателі добралися і до Бойчука, якого разом з його подвижниками Василем Седляром і Іваном Падалкою заарештували за звинуваченням у причетності до “націоналістичної фашистської терористичної організації”, яка нібито боролася за вихід України з СРСР.

Після багатогодинних допитів і катувань український художник визнав свою провину, і виїзною сесією Військової колегії Верховного суду червоних безумців був засуджений до розстрілу просто за своє бачення світу через призму мистецтва. 13 липня 1937 го вирок був приведений у виконання в Києві, а в грудні того ж року його долю за таким же надуманим звинуваченням розділила і його дружина та однодумець Софія Налепінська-Бойчук.

22-11-2018 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.