Ринок – жорстока гра, в якій відграють лише найсильніші й найстійкіші, а інші опиняються на задвірках комерційної історії, не дивлячись на зв’язки, суспільне становище та колишні регалії. Тім болільш, що доля любити підносити неприємні комерційні сюрпризи, раз по раз перевіряючи їхні силу волі, витримки і самоконтролю.
Третє покоління відомих одеських комерсантів розбагатілих на банківсько-зернових операціях і маючих представництва в Лондоні та Парижі могло б виявитися більш стійкім в таких питаннях, але ступені доктора юридичних наук, членства в Обліковому комітеті Одеської контори Державного банку, повноважного представництва міського купецтва та п’ятдесяти мільйонного обігу власного банку виявило замало.
Конфіденційні, передані з кур’єром з Петербурга в 1890-ому від голови департаменту державної економіки, колишнього міністра фінансів, Олександра Абази, чиїм офіційнім банкіром був торговий дім Олександра Федоровича Рафаловича, рекомендації про переведення всіх наявний рублевих активів в золото стала для останнього несподіванкою в світлі сильного зміцнення вітчизняної валюти та рекордного врожаю зернових.
Однак не довіряти старому та надійному партнерові підстав у Рафаловича не було і він перевів всі активи свого банку в рекомендований дорогоцінній метал, хоч відомостей зі столиці імперії после цього більш не надходило, а курс рубля тим часом продовжував своє зростання, що коштувало торгівельного дому “Федір Рафалович и Кº “від сімдесяті до ста тисяч втрата в день.
Первісне занепокоєння Олександра Федіровича переросло в підозрі на рахунок бажання Абази збанкрутити його і в кінці кінців в паніку. Поріг виходу з угоди без втрат давно був пройдений, і все ж нерви у банкіра здали – він проводить зворотню угоду (золото переведено знов в рублі).
Її завершення збігається з початком грошової реформи, в ході якої курс паперового рубля значно впав, уряд був змушений ввести золотий рубль, а ціна золота злетіла до небес. Новий 1891-ий один із стовпів одеського комерційного світу зустрів зі збитками в півтора мільйона золотих рублів і повним припиненням всіх виплат за зобов’язаннями. Місто було вражено.
У важкій ситуації Рафалович шантажем змусив Абазу в обхід закону створити синдикат банків-донорів для надання кредиту в 1,7 мільйона рублів під чотири відсотки річних з першим траншем в 120 тисяч 8 квітня 1981 року. Однак після перевірки з’ясувалося, що фінансове становище торгівельного дому набагато гірше оголошеного, що призвело до його офіційної ліквідації указом Олександра III від 14 червня того ж року.
Збанкрутілий одеський банкір знайшов себе в столичному представництві французького анонімного товариства механічного, чавуноливарного та котельного заводів (Ліон), після вісімнадцятирічного перебування на посаді довіреної особи якого повернувся в Одесу, оселившись в прибутковому будинку Іракліді, де він доживав свої останні чотири роки.