Біч всіх без винятку середньовічних європейських міст, який ніс із собою нітрохи не менше жертв, ніж війни та чума. Рік за роком, століття за століттям пожежі знищували і руйнували, але можновладці дуже небагатьох населених пунктів відважувалися на дорогий крок створення постійної пожежної служби, вважаючи за краще відбуватися напівзаходами у вигляді обов’язку для містян організовуватися в загони на час пожеж та встановлення бочок з водою в певних місцях. Львів не був рідкісним винятком – чого варті лише пожежі 1381 та 1527 років, вогонь яких фактично знищив його центр дотла разом з унікальними архівами княжих годин.
Однак питання про створення стаціонарної пожежної служби в місті постало лише після обстрілу міста австрійською артилерією 2 листопада 1848 року, у вогні якого зникли ратуша, частина університету, театр. До переходу ж його в матеріальну площину пройде ще півтора року – 5 квітня 1850-ого у дворі кармелітського монастиря були проведені перші навчання помпистов по використанню пожежного обладнання (рукавів і сходів на колесах).
Потрібні були ще довгі десять місяців, перш ніж львівська пожежна охорона почала набувати реальних рис: чотири підрозділи пожежників по десять чоловік з командирами підрозділів на чолі, двадцять їх помічників з числа міських сторожів, два помписти, інспектор, по сто помічників на кожен з п’яти районів і сотня охоронців майна постраждалих від мародерства та допомоги погорільцям. Офіційно існування служби закріплювалося «Законом про пожежну безпеку в королівському місті Львів», який був затверджений ще за рік, а в 1858-ому міністерство внутрішніх справ закріпило її за будівельним департаментом Львівського магістрату з розміщенням на першому поверсі ратуші.
Колишній військовий інженер Павло Праун, поставлений на чолі корпусу пожежників в 1864-му фактично став його творцем в тому вигляді, в якому частині судилося існувати в майбутньому – виключення з обов’язків обслуговування міських шляхів та вивезення сміття, організація добровольчого пожежного товариства «Сокіл» (1868), перепідпорядкування служби президенту Львова (1871), створення союзу добровільних пожежників (1875), відкриття нових пожежних станцій і в кінці кінців будівництво на Підвальній самостійного будівлі пожежної частини з гуртожиток і квартирами для її службовців (1901). В останньому також квартирували пункт першої допомоги, телефонна станція, бюро міських хіміка та водогонів, стайня клірингової служби.