Великий Луг, пам’ять якого глибоко в своїх надрах досі зберігає тупіт копит коней незліченних племен, які вважали його рідним, дзвінкий брязкіт жарких битв і протяжні заклики муедзинів до молитви. Ті давні часи огорнуло щільним простирадлом легенд людської уяви, і лише іноді українські простори відкривають завісу таємниці минулого матеріальними доказами його існування.
Одним з улюблених об’єктів містичного кола безкрайніх українських степів є високі піщані кучугури – подарунок витівниці-природи або ж не відомо ким, коли і з якою метою насипані між Василівкою та слободою Підстепною. І хоча народний поголос міцно пов’язує їх з волею турецьких правителів, які якийсь час господарювали тут, але точно встановити походження пагорбів поки не вдалося.
Священний жах перед цими піщаними велетнями з оскалом цегляних кістяків древніх споруд і темними, сирими навіть в спекотні літні дні лощинами, де за глибоким народним переконанням плодився дикий звір і злий люд змушував місцевих обходити їх десятою дорогою, не дивлячись на те, що іноді випадковому подорожньому щастило знаходити тут дрібні мідні монети і навіть казани з срібним, більше схожим на риб’ячу луску розмінним багатством минулого.
Ті дивні чавунні горщики плоскі і широкі, вмістом яких можна було б нагодувати десяток – півтора людей, користувалися у місцевих особливою пошаною для приготування певних страв, як і випалена цегла тверда як камінь з руїн древніх поселень.
А ось про обрізки мідних труб (довжина – 14см, діаметр – 10см), які ще знаходили на кучугурах ще наприкінці XIX століття, турботу взяв на себе власник дачі, котра межувала з Василівкою Попова, граф І.В.Канкрін, – вони були передані в Обласний музей імені Поля Катеринослава (сучасний Дніпро). Хоча навіть фахівці останнього не змогли ідентифікувати ці вироби минулого і розгадати їх функцію.
При тому існує думка, що цегляні споруди на пагорбах були побудовані в давніші часи, а наявність турецьких монет пояснюється використанням зручних фортифікаційних споруд, з яких на багато кілометрів навколо відкривався вид на Дике Поле, козаками Запорізької Січі в якості дозорного, а як відомо саме турки до появи Московії часто були головними “кровними друзями” української вольниці, такому османські монети служили головною одиницею розрахунку в їхніх відносинах.
З тих давніх пір спливло багато води, але жителі навколишніх сіл досі цураються кучугурів особливо вночі, бо вірять, що примари воїнів минулого все також охороняють свої підземні таємниці, щоб відкрити їх лише коли прийде час.