Історія
Перша збережена документальна згадка про найзнаменитішу українську ратушу відноситься до трагічних подій 1381 року, коли вона згоріла дотла, що дає підстави припускати її дерев’яну сутність, залишаючи питання про час створення відкритим. Хоча найбільш правдоподібною вважається версія будівництва головного адміністративного будинку Львова в період з 1372 по 1378 роки намісником угорського короля в Галичині князем Володиславом Опольським (1326 – 1401).
Відновлена вже через рік вона була зведена за типовим проектом для ратуш міст з Магдебурзьким правом: торівельна і зала зборів, деяка кількість комерційних площ, що здавалися в оренду, дерев’яна вежа, яку 1404 року прикрасив годинник, а ще за шість років до її підніжжя були кинуті п’ятдесят два прапори Тевтонського ордена захоплені в битві під Грюнвальдом.
Внутрішніх площ головної міської адміністративної будівлі наприкінці XV століття стало категорично не вистачати, так що міська рада знайшов кошти для її розширення, яке почалося з розбирання західної стіни з вежею. 10 серпня 1489-ого в присутності принца Яна Ольбрехта (1459 – 1501) був закладений наріжний камінь у фундамент майбутньої будови.
Вже два роки потому вежа багато в чому завдяки вмілому керівництву роботами архітектора Ганса Штехера в основному була закінчена, хоча офіційною датою закінчення будівництва значиться 1504-ий, що пов’язано з затримки встановлення на її верхівці нового міського годинника з автоматичності боєм ченця Григорія.
В цілому XVI століття пройшло для львівської ратуші під знаком перманентної реставрацій (1532 р. під керівництвом Оперліча в тому числі з’явився новий черепичний дах, 1540 був закінчений ремонт годинникової вежі, 1557 заміні циферблат на розписаний Августином, 1576 в числі іншого відновлена покрівля), частина з яких булу вимушеним відновлювальними після пожеж 1527 та 1571 років, в яких загинула майже вся первісна готична забудова Ринкової площі, будівля хоч і страждала, але не настільки сильно, щоб буті розібраною.
Однак аргументи Мартіна Кампіана (1574 – 1629) у вигляді допомоги в оплаті будівельних матеріалів і робіт в 1617-ому послужили вирішальним чинником для негайного рішення магістрату про закладання нового будинку адміністративного міського центру при збереженні раніше зведених споруд. Так що закінчена в 1619-ому ратуша була комплексом з декількох будівель різних часів з восьмигранною годинниковою вежею (в нижній частині до четвертого поверху чотирикутник), напівкруглою вхідною брамою на металевих стовпах і великою кількістю ліпного декору.
Наприкінці 1780-х стіни ратуші представляли собою печальне видовище – напівзруйновані вони перестали бути придатними для ведення будь-якої було діяльності. Так що для адміністративних потреб по сусідству на Ринковій площі було викуплено одну з кам’яниць, а на рубежі століть з’явився проект повного розбирання попереднього комплексу зі збереженням вежі.
Втілення в життя нової ідеї так і не стало реальністю – в наслідок ослаблення фундаменту 14 липня 1826 року вежа обвалилася, забравши з собою кілька людських життів. Уцілілі після падіння і розбирання будівлі архітектурні декоративні елементи були частково поміщені в львівські музеї Собеського та Любомирських, а частково прикрасили собою панораму Високого замку (кам’яний лев біля будинку огородника і герби в штучній печері).
Розпочате на майбутній рік будівництво виконувалося відповідно до спільного проекту архітекторів Йозефа Маркля, Франца Трешера і Алоїза Вондрашки і тривало вісім років під керівництвом Юрія Глоговського після закладки наріжного каменю і служби в Латинському катедральному соборі перемишльського єпископа Яна Антоні де Поточки (1759 – 1832). Воно велося з урахуванням купольного завершення на вежі, виконаного за проектом Вільгельма Шмідта, а його результатом стала нині існуюча прямокутна в плані будівля з внутрішнім двором.
Під час Весни народів 2 листопада 1848 року, коли львівська Ринкова площа стала цитаделлю повстанців ремісників і студентів, за наказом австрійського генерала Гемерштейна почався гарматний обстріл захисників. Одна з бойових ракет потрапила в вежу ратуші, її купол згорів, а годинниковий механізм був знищений. Після відновлення за проектом Йоганна Зельцмана (1807 – 1869) ратуша отримала нинішній вигляд.
До приїзду цісаря Франца Йосифа I (1830 – 1916) в 1880 році будівлю прикрасили скульптурні групи «Гостинність», «Мужність», «Патріотизм» авторства місцевого скульптора Леонарда Марконі (1835 – 1899), а перед входом були встановлені два статуї сидячих на задніх лапах левів, що тримають щити з міським гербом (решітка на брамі піднята на знак дружнього привітання) скульптора Тадея Баронча.
Видова домінанта львівської Ринковій площі не давала спокою архітекторам – на початку ХХ століття був проведений конкурс по прикрашання її суворого вигляду, але довірили роботи по внутрішньої модернізації приміщень лише Вітольду Равському (1893 – 1962) та Рудолфу Мартулю через три десятиліття згідно їхнього власного плану, який включав так і залишені на папері ескізи нових левів.
1 листопада 1918 року над адміністративним центром Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор відновленої української державності, піднятий Степовому панковского.
Незважаючи на всі бурі Другої світової війни і радянську диктатуру, з 1939 року ратуша є офіційною резиденцією Львівської міської ради і за незалежної України, щоб своєю біографією нагадувати про гіркі уроки історії, які так щедро відсипала доля зі своїх щедрот Галичині.
Архітектура
Чотириповерхова цегляна потинькована будівля має прямокутний (78м х 58м) периметр з ризалітами парадного входу південно-східного і південно-західного фасадів, внутрішнім двором, загальний прямокутний периметр якого порушують менший за розмірами дзеркальний ризаліт центрального входу і квадратний периметр годинникової вежі.
Архітектурні особливості львівської ратуші класично скромні за своїми методами (руст першого ярусу, трикутні сандрики другого, підвіконня на консолях третього і карнизи четвертого), і дещо відмінні від пишного декору ризалітів, центральний з яких має відкриту аркадну галерею, величезні аркові вікна зі шропсами, балюстраду, розетки, відчерчений карнизами фриз ризаліту та пологий трикутник фронтону з гербом в обрамленні карнизів великого виносу на консолях, а з баштового – аркадну галерею, балкон з витонченими балясинами, аркові вікна з архівольтами на консолях, пілястри композитного ордера.
Візуальної домінантою комплексу служить шестиярусна квадратна в плані годинникова вежа, яка представляє собою квадратний периметр з поярусним зменшенням, починаючи з четвертого. Її відрізняють руст нижніх ярусів, французький – п’ятого і прямокутні ніші – верхнього, а також круглі рослинні розетки, годинникові циферблати, щогла з жовто-блакитним прапором і карнизи великого виносу на кронштейнах, що служать основою балконних парапетів.
Вони в комплексі створюють той неповторний образ корони галицьких земель, який князуючи над навколишнім простором не пригнічує його унікальний декор з фонтанами і кам’яницями по периметру.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, пл. Ринок, 1.
Посилання
- Історичні факти. Місце смерті, місто кари
Як дістатися
Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий), М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів), М12 (Тернопіль – Львів), М11 (Перемишль – Городок – Львів) , М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів) до окружної. Далі по місту прямувати: вул. Стрийська – вул. Шота Руставелі – вул. Зелена – вул. Студентська – вул. Левицького – пл. Соборна – вул. Галицька (весь час по головній) до повороту на вул. Беринди, яка виходить до пішохідній зоні Ринкової площі.
Громадським транспортом до Львова, а потім в центр старого міста до проспекту Свободи. На другий паралельній вулиці з півночі розташована львівська ратуша.