Як міг він, хто народився в сім’ї українських патріотів, де батько довгий час був членом націоналістичної організації “Просвіта”, а три сестри – активними прихильницями ОУН, причому Марія була заручена з командиром боївки Борщовичі-Пикуловичі Іваном Лабою (“Кармелюк”), стати тим, кого прокляв свій народ. Мабуть, в настільки сильній духом сім’ї Богдан Сташинський був тією самою слабкою ланкою.
Пішовши по стопах батька на початку свого усвідомленого дорослого шляху як активний прихильник ідей вільної України (поширення націоналістичних листівок, збір коштів для опору, агітація), після першого ж затримання 21 квітня 1950 року на станції Львів-Підзамче за фіктивним звинуваченням в безквитковому проїзді і перепровадження до відповідної установи по боротьбі з контрреволюцією львівський студент продав всі свої ідеали новим господарям з Міністерства державної безпеки СРСР. Правда, паростки каяття таїлися десь в надрах його душі,бо в майбутньому він виправдовувався бажанням врятувати сім’ю від репресій. Хоча на ділі молодий агент із завзяттям строчив доповідні записки для своїх нових господарів у тому числі на своїх батька і сестер, про що свідчать нововідкриті архівні документи.
Першими його жертвами стали шість односельчан з числа підпільників ОУН та “Кармелюк”, місце положення табору яких він здав МГБ. Сім’я його не простила – цим був обрубаний останній зв’язок з минулим, яке, однак, ще кілька років відкриває йому під псевдонімами “Олег”, “Тарас”, “Агент Т” двері в підпілля УПА, в результаті чого частина мережі була розкрита. За сою антиукраїнську діяльність він отримує грошову винагороду від 150 до 400 рублів, а за підсумками 1950 року – премію в 1000 рублів (на той час – дві пари імпортних чобіт), а потім ставки збільшаться вдвічі. Пізніше сім’я за жалюгідні 400 рублів на місяць прийме назад свого блудного сина.
Далі в послужному списку Сташинського будуть Польща і Західна Німеччина в рамках розширення агентурної мережі КДБ, де кілька років підготовки закінчаться завданням ліквідувати впливового українського політичного діяча Льва Ребета. 12 жовтня 1957 року вбивця, який діяв під іменами Йозеф Леман, Зігфрід Дрегер, Олександр Крилов, зробив свою справу чисто – його ніхто не бачив, слідів синильної кислоти в тілі не виявлено, так що в офіційних документах Мюнхенської поліції смерть одного з лідерів ОУН була зафіксована “від серцевої недостатності”. Смерть Ребета КДБ оцінило в три тисячі рублів.
Друге відповідальне завдання пройшло не так гладко. На цей раз Москва призначила його в кати української легенди – Степана Бандери, надавши пістолет (алюмінієвий циліндр) з ампулою отрути і фальшиві документи на ім’я Ганса-Йоахіма Будайта. 14 жовтня 1959-ого на порозі свого будинку лідер Організації українських націоналістів був убитий Сташинським, але сліди отрути встиг зафіксувати судмедексперт, і злочин проходить в офіційний реєстр як “вбивство”, а його виконавець отримує свої тридцять срібняків в розмірі 2500 рублів окладу.
Повернення до Московії з молодою дружиною – німкенею Інге Поль не радує кураторів з КДБ, адже агент стає менш контролюємим. Під впливом дружини Богдан залишає союз для похорону сина в Східній Німеччині, а потім переходить кордон цивілізованого світу, де він виявляється тим, ким є – злочинцем. У Західному Берліні Сташінсій співпрацює зі слідством, активно здаючи всю відому йому агентуру КДБ і зізнаючись у своїх злочинах. Світова преса широко висвітлює процес вбивці Степана Бандери. У Москві 17 начальників агента КДБ позбавляються своїх ласих посад.
За два політичні вбивства і шпигунство на користь країни рад вбивця отримав всього лише вісім років, з них відсидів половину і тихо розчинився на світових просторах після великої пластичної операції, проведеної в ПАР. Чи живий він зараз або Небо завдало свій останній невідворотний удар – про те офіційні особи і історія поки що мовчать.