Розкішна ділянка в декількох хвилинах від центру Катеринослава, землі якої каскадом збігали з самим хвилях Великої української річки, що зачаровує гуркотом своїх швидких хвиль і темною безоднею виру глибин. Щастя мати такий скарб випадає не часто в житті навіть обраним, і бережуть його як найцінніший діамант корони, іноді не відмовляючи собі в задоволенні покрасуватися перед поціновувачами.
Ось чому Лазар Глоба всіма правдами і неправдами намагався лишити за собою маєток на Дніпровському березі. Лише ім’я Ясновельможного (як відмовиш фавориту самої цариці) і нечувана на ті часи сума в три тисячі рублів змогли змусити зимового козака відмовитися від своєї дідівщини на користь Григорія Потьомкіна в 1787-ому.
Однак людина смертна і що найнеприємніше – раптово смертна, а як відомо з собою на той світ нічого не візьмеш. Такому вже за чотири роки осиротіло улюблене дітище князя Таврійського і більше десятиліття перебувало в порожнечі забуття до особливих розпоряджень його величності з Питербургу.
Подання герцога де Рішельє і іменний указ Олександра I від 1805 року мали послужити щасливим квитком для саду-парку в нове суспільне життя з відкритими для гуляння акуратними доріжками і розплідником для садівничих потреб краю у верхній частині. Але не склалося – з-за занедбаності його частіше відвідували заїжджі прохачі і провінційні служаки від церкви, що приїхали до катеринославських архієреїв, резиденція яких розташовувалась на схід від палацу Потьомкіна, ніж місцева благородна публіка.
А ще парк був улюбленим місцем проведення часу місцевих гімназистів. Саме з цим фактом і пов’язана легенда, згідно якої кілька семінаристів десь на рубежі 1820 – 1830-х з молодечого завзяття i цікавості обстежуючи місцеву флору, і в дуплі одного з дерев знайшли незліченні скарби в золоті (в грошовому еквіваленті, за чутками, сягали п’ятнадцяти тисяч рублів).
Легенду цю ще в 1887-ому переказував старожил Микола Риндовський, за відомостями якого ці скарби були передані на зберігання в губернське правління до виявлення господаря, пошуки якого тривали мало не десяток років. У підсумку, через брак документального підтвердження не можна сказати точно, безхазяйне багатство (або його частина) було розділено між тими самими семінаристами, що його знайшли.
І хоча закони інфляції ніхто не відміняв, колишні катеринославські студенти в мить перетворилися на досить заможних людей. Хоча легенда і замовчує про їх подальшу долю, як і про те на благо, чи погану вдачу припали ті незрозуміло ким заховані багатства.