Історія
Місто-сад і сад-місто, хоча ще ніяке і не місто, а вотчина зимового козака Лазаря Остаповича Глоби (1689 -1793), який на виділених Кодацькою планкою землях в межах Половицької слободи облаштував собі будинок в оточенні зелені – так починав у 1743 році своє життя дніпровський парк імені Т.Г. Шевченко.
Любитель природи відставний осавул починає активне облаштування своїх угідь, на власні кошти закуповуючи і насаджуючи в межах правого берега Дніпра біля Монастирського острова та далі у придніпровській частині (нині парк ім. Лазаря Глоби) дерева різних порід від хвої до плодових. За що особливою ласкою імператриці всеросійської Катерини II (1729 – 1796) навіть після ліквідації Запорозької Січі в 1775 році залишений в правах власності «до особливих розпоряджень».
І ці «особливі розпорядження» не змусили себе чекати – в 1787 році зі з’явленням в катеринославських землях князя Григорія Олександровича Потенмкіна (1739 – 1791) в якості генерал-губернатора Новоросії згорнутий в зелень маєток Лазаря Глоби, що каскадами спускався до Дніпра з видом на кам’янисті острови, привернув увагу Ясновельможного і був викуплений їм у засновника за нечувану ціну у три тисячі рублів.
На три роки (з 1789) безмірним властителем саду в Катеринославі стає Вільям Гульд (1735 – 1812) – улюблений парковий архітектор князя Таврійського, який за вказівкою власника починає переоблаштування маєтку в англійському стилі – зникають прямі силуети доріжок, милі оку алеї, поступаючись місцем скомпонованим за декоративим принципом деревам та чагарникам, що створюють ілюзію незайманого куточка природи.
Проект, як і всі справи Ясновельможного, відрізнявся розмахом – в місто над Дніпром в терміновому порядку разом з трьома десятками садівників була виписана з білоруського маєтку князя оранжерея; на підводах перевезено в приватні володіння повністю весь Кременчуцький казенний фруктовий сад; із молдовських земель прийшли дванадцять транспортів з лозою в супроводі досвідчених виноградорів.
Але несподівана смерть катеринославського генерал-губернатора поклала кінець втіленню в життя садово-паркової мрії, і на довгі десятиліття тут поселяється запустіння, не дивлячись на розпорядження Олександра I (1777 – 1825) від 1805 міністерству казенних справ, у відання якого знаходиться Потьомкінський парк, про його пристосування для проведення дозвілля представницької публіки (оранжереї до того часу вже було продано).
Змінила ситуацію, але не кардинально, передача в 30-х роках XIX століття Верхнього саду (як тоді його називали місцеві) Катеринославському дворянству, коли його частина, розташована поряд з колишнім Потьомкінським палацом (а тоді вже будинком Дворянського зібрання), облагороджується і стає улюбленим місцем прогулянок міської еліти. Інша ж територія, залишена напризволяще, більше була схожа на ліс.
Лише на початку ХХ століття парк нарешті одержує суспільне визнання в якості міського, і, як завжди, вирішальну роль зіграв в цьому комерційний інтерес – передача в двадцятирічну оренду (1909 рік) з щорічною платою в двадцять п’ять тисяч рублів. Для виправдання же вкладень і залучення публіки була проведена його реконструкція: розчищається зелена зона, влаштовуються клумби, відкривається ресторан, споруджується павільйон для оркестру, організовується яхт-клуб. Звичайно задоволення були не безкоштовні – вхід на територію в денні години коштував сім копійок, а у вечірні – п’ятнадцять.
З приходом нового комуністичного часу і закінченням Громадянської війни (1917 – 1923) парк уже ім. Т.Г. Шевченко стає одним з улюблених місць відпочинку пролетаріату (хоча плата за вхід і була скасована лише в 1963 році), тим більше що в 1957 році до парку пішохідним мостом приєднали Монастирський острів.
Воістину зоряною стає для дніпровського парку ім. Т.Г. Шевченко перша половина 70-х ХХ століття – розпочато його генеральну реконструкцію (1971), присвоєно статус пам’ятки садово-паркового мистецтва державного значення (1972) і в якості апогею – звання кращого парку з дипломом Першого ступеня (1974).
Нині парк на березі Дніпра, нехай зовсім і не схожий на свій первісний ескіз, продовжує залишатися радістю і гордістю міста.
Архітектура
Назавжди зникли з парку ім. Шевченка в Дніпрі екзотичні ананаси і лавр, цитрусові і жасмин, але за колонадою центрального входу і зараз відвідувачів зустрічає пишна зелень (десять тисяч примірників шістдесяти восьми видів) муаровим шлейфом спадаюча до бірюзових хвиль великої української ріки.
А рідкісна скульптура різних епох (Лев, Скорботна, бюст В.П. Каруни), про яку деколи пам’ятають лише одні постаменти, захована за поворотом доріжок в дали від центральної алеї, зайвий раз нагадує про довгий шлях крізь бурі негод.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пл. Шевченко, 1.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е50 (М04) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпро – Донецьк), яка по місту проходить по Заводський набережній / вул. Пастера / вул. Курчатова / ін. Андрія Сахарова / вул. Київської до повороту на пр. Д. Яворницького, до якого примикає вул Сергія Єфремова, що виходить на пл. Шевченко.
Громадським транспортом по залізниці до Дніпра, а потім по проспекту Д. Яворницького в напрямку Монастирського острова.