Львівський "Гранд"

Органних справ майстри – особлива каста в музичному світі, адже вони створюють найбільші інструменти в світі, від звучання яких залежать духовний спокій цілих міст, адже без них не обходилася жодна більш-менш поважаюча себе громада костелу. Їм поклонялися як богам, їх імена знали всі, з ними спілкувалися великі світу цього.

На рубежі XIX і ХХ століть головним постачальником органобудівників на ринок Східної Європи була майстерня Яна Сливинського, кращі з кращих учнів якого, придбавши достатню кваліфікацію і майстерність, відкривали власну справу, щоб величні музичні інструменти таврувати власним ім’ям. Так було з Ігнацієм Жебровським, Броніславом Маркевичем, Вацлавом Бернацьким…

Ім’я останнього назавжди увійшло в аннали львівської храмової як будівельника найбільшого в місті і одного з найбільших в країні органів. Його історія почалася з ініціативи парафіян львівського костелу святої Ельжбети з придбання інструменту для тільки-но відновленого після жахливих наслідків Першої світової війни храму. Кошти для його придбання збирали всією парафією кілька років, але мрія – є мрія. Причому інструмент вирішего було замовляти в одній з найпрестижніших варшавських майстерень братів Вацлава і Домініка Бернацький. Та не який-небудь а величезний сімдесяттрьохтрубний.

Тільки роботи з його встановлення тривали півтора року (з лютого 1925 по липень 1926 року), що пояснює урочистість моменту відкриття в присутності великої кількості публіки під звуки нового величного музичного інструменту, що долітали, як кажуть, аж до Львівської політехніки. Концерт тривав не одну годину.

Крім унікальних музичних характеристик інструмент, який отримав ім’я “Гранд”, відрізнявся витонченим неоготичному декором, який органічно вписувався в загальний вигляд найвитонченішого і пам’ятнішого своїми архитектурними рисами міського костьолу.

Однак проіснувати витвору мистецтва братів Бернацьких довелося у часових межах історії зовсім не довго – через пекло Другої світової пройшли лише окремі його частини (у 1960-х в храмі ще зберігалися залишки пульту, труб та механізмів). Радянська влада, яка окупувала Галичину в 1939-ому, його не пожаліла – залишки музичного інструменту були розібрані, а самому костелу святої Ельжбети довелося чекати свого духовного відродження довгих півстоліття.

21-03-2019 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.