Історія
Коли над безкрайніми просторами півдня української землі ще дихало внутрішньоконтинентальне тепле Сарматське море (14 – 12 млн. років тому), його дно було вкрите піщаником третинного періоду, а на місці нинішнього кургану була, за висновками вчених, мілина. Через мільйони років зі змінами рельєфу морського дна води світового океану відступили, Сарматське море поступилося місцем Понтійському, на дні якого почали осідати органічні крейдяні залишки його мешканців.
Пізніше посушливий клімат перетворив північне Азовье-Причорномор’я на пустелю, що відкрила шари червоно-бурого глини з вкрапленнями марганцю та заліза, а танення льодовика в районі сучасного міста Дніпра утворило на місці майбутньої Кам’яної Могили западину річки пра-Молочної, насичуючи вимитими з глини оксидами елементів порожнини третинного пісковика і створюючи моноліт.
Поступове поглиблення русла в районі западини вимило на поверхню пласт кварцеподібного просоченого марганцем і залізом пісковику сарматського горизонту, який під дією атмосферних опадів і вітрів розколовся на безліч частин, утворивши курган з численними гротами і печерами.
А потім на землі з’явилася людина, для якої самотній кам’яний пагорб серед безкрайніх просторів став дороговказівним символом і містичним оберегом, починаючи ще з первісних часів. Достеменні, зафіксовані в петрогліфах дані дозволяють вченим стверджувати, що вже в ХХ – XVI тисячолітті до н.е. тут була стоянка первісних людей в епоху приручення перших тварин.
Кожен період розвитку людської цивілізації залишив зарубку на пам’ять на лику української Кам’яної Могили малюнками, які відображали реалії буття того часу від сцен полювання і риболовлі до тотемних тварин, стилістичних портретних зображень і карт місцевості (мезоліт, неоліт, ямна і катакомбна культури (XII – II тис. до н.е.)).
З появою перших племен (кіммерійців і скіфів) на території Східної Європи в IX – III століттях до н.е. характер зображень на каменях мелітопольського кургану приймає більш епічні масштаби, хоча й трохи різнопланового змісту, що було обумовлено особливістю їх побуту (перші – осілі землероби, а другі – кочові скотарі) – сцени щоденної праці і навколишніх краєвидів.
Для сарматів (III сторіччя до н.е. – II століття), котрі прийшли їм на зміну з-за Дону, Кам’яна Могила стала місцем проведення релігійних обрядів, доказом чого служать знайдені в його печерах і гротах предмети побуту, прикраси та тотемний амулети тих часів (річка Молочна в тому числі виступала в якості фізичної кордону сарматських володінь).
З ім’ям кам’яної скарбниці української землі деякі історики (А.Я.Треножкин) пов’язують знаменитих войовниць давнини – амазонок, про які з таким захватом писали давньогрецькі хронографи, що пов’язано з виявленням численних жіночих поховань с предметами туалету і зброєю, що в точності відповідають історичним описам племені сарматок, в її окрузі.
Перші християни так само не обійшли увагою сакральний для сотень поколінь петрогліфний монумент – зображення з хрестом з’являються тут разом з кочовими готів і гунів приблизно в IV – V століттях, хто долучився до нової світової релігії в Понтікапее і Херсонесі. При цьому для гунів, як вихідців східного високогір’я, цей природний кам’яний колос був уособленням верховного божества і досконалості світобудови, тому найівидатніших з них ховали в гротах Кам’яної Могили (наприклад грот «Чарівника»), а простих смертних – в безпосередньої її близькості (знайдено – ремісника-мідника).
Останні виявлені автографи на лику величного кургану належать руці Київських слов’ян (Х – XII століття), які на довгі століття кануть в небуття після розгромної поразки від татаро-монгольських орд, залишивши по собі лише петрогліфи під щільним шаром моху та лишайників.
Ні, звичайно, і пізніше сюди сходилися всі дороги і стежки народів, які йшли сходу на захід уздовж Північного Приазов’я, недарма ж на картах XVIII століття Кам’яна Могила фігурує під назвою Ююн-Таш, що в перекладі з тюркської означає «соборний камінь» або «соборна гора», що побічно вказує на неї як на місце збору татарських орд, що відправлялися в далекі походи. А в 1778-му поруч була побудована поштова станція.
Новітня ера в історії природного пам’ятника починається в дослідну епоху разом з першими записами про унікальний комплекс петрогліфів видатного географа і етнографа Петра Івановича Кеппена (1793 – 1864), який зі слів старожилів описав його скельні зображення з уточненням, що тут зустрічаються так само і тестові написи.
Хоча фактично перші розкопки сакрального кургану почалися лише наприкінці XIX століття. Ними керував видатний археолог Микола Іванович Веселовський (1848 – 1918). У його «Звіті археологічної комісії» від 1890 року вперше були описані і проаналізовані частина малюнків з гротів і печер української історичної реліквії.
Його послідовники (Валентин Даниленко, Отто Бадер, Михайло Рудинський, Владислав Гладилін) протягом усього ХХ століття детально дослідили і вивчали найдрібніші подробиці унікального європейського історичного об’єкта, що врешті-решт, не дивлячись на обмежений доступ об’єкта в радянській реальності, привернуло до нього увагу світової громадськості.
Так що в 1954-ому нарешті пісковиковий пагорб отримав заслужений заповідний статус, хоча пройде без малого ще три десятиліття, перш ніж як історико-археологічний музей-заповідник він почне свою діяльність під керівництвом Бориса Дмитровича Михайлова (1936 – 2008), який став його першим офіційним директором і найвідданішим дослідником, що відкрив сімнадцять нових гротів та печер.
З 27 грудня 2001 року музей-заповідник під ім’ям «Кам’яна Могила» включений до реєстру історичних місць України. З ініціативи Михайлова в червні 2007 року постановою Кабінету міністрів йому було присвоєно статус історико-архітектурного заповідника, а ще за рік – звання національного.
Архітектура
Дванадцятиметровий пагорб, що складається з близько трьох тисяч великих і малих обвітрених, покритих мохом пісковикових брил третинного періоду з вкрапленнями марганцю і заліза, розкинувся на правому березі річки Молочної в шістнадцяти кілометрах від Мелітополя. На його території відкрито 67 місцезнаходжень скельних малюнків-петрогліфів з датуванням XXII тис. до н.е. – XII століття. Загальна площа заповідника 1,6га.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Запорізька обл., смт Мирне, заповідник «Кам’яна Могила».
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е105 (Харків – Сімферополь – Алушта – Ялта) / Т0401 (Дніпро – Гуляйполе – Пологи – Токмак – Мелітополь) до повороту на с. Рівне. Далі через смт Мирне, на східній околиці якого розташована Кам’яна Могила.
Громадським приміським автотранспортом з Мелітополя до зупинки смт Мирне, а потім в східному напрямку до покажчика на заповідник.