Історія
Сарматське море, що фактично послужило праотцем нинішнього Приазовського рельєфу не оминуло своєю увагою і глибинну височинь на місці майбутнього села Терпіння. 14 – 12 мільйонів років тому тут плескалися його теплі води, які з підняттям суші стало дном вже Понтійського моря, сформованим за багато століть шляхом залягання відмерлих організмів на піщане дно і процесів народження кіммерійської складковості. З подальшим поступанням своїми позиціями світового океану те, що було морським дном стало сушею з посушливим кліматом і листопадною флорою.
Остаточний рельєф Приазовської рівнини сформували дві хвилі Великого заледеніння, що двома язиками по Дону і Дніпру простяглися далеко на південь, не досягнувши пари сотень кілометрів до нинішнього узбережжя (рівень нинішнього міста Дніпро). Бурхливі води танучого льодовика на шляху до Азову намалювали нову карту мережі річкових долин і підземних потоків, в число яких входили і цілющі джерела Терпіння. Передбачається, що сталося це в кайнозойську еру (близько 2,5 мільйонів років тому).
Тисячоліттями, ключі в пошуках виходу промивали ходи, гроти і печери, щоб нарешті вирватися на світло високо над навколишньою рівниною невеликими джерельними струменями. Але хто були вони – ті перші люди, що ковтнули воду з їх надр на шляху до соборного пагорба Кам’яної могили – про те історія замовчує, хоча багата в людському контексті річки Молочної від первісного суспільства до часів Київської Русі (ХХ тис. до н.е. – XII століття) вона дає підстави припускати, що не одне покоління джерела врятували від спраги в пустельному Приазовському степу.
Навіть татаро-монгольського нашестя першої половини XIII століття не залишило на довго українське Придніпров’я без людської участі – кримські татари, турки, козаки не раз сходилися в жарких сутичках за право називатися господарями цієї землі. Тому цілком ймовірно, що води терпіннівських ключів вони використовували для насичення живлющою вологою, а сформованого ними озера – для господарських потреб.
Більш конкретні відомості відносяться вже першій половині XIX століття, коли на береги Молочної, рятуючись від гонінь російського православного тоталітаризму Олександра I (1777 – 1825) були переселені тамбовські духобори на чолі з відставним капралом Савелієм Капустіним (указ від 16 грудня 1804 року). Цілющі ключі стали для них джерелом життя, а також головним оплотом їхньої віри. Селище формувалося навколо озера, на березі якого був побудований духоборчеський молитовний будинок (Сіон) і волосне управління.
У ведення управителя громади знаходилися громадські скарбниця і господарство, а так само під опікою духоборців знаходився побудований за їхній рахунок тут же Сирітський будинок для дівчаток (нині інтернат). Причому громада була така успішна, що в 1818-ому у неї в гостях на нічліг зупинявся сам російський імператор на шляху до Криму.
В рамках повзучої окупації української землі 1841- – 1845 років спорожнілі будинки духоборців Терпіння (громада була звинувачена владою у всіх смертних гріхах від приховування втікачів до вбивств і відселена в Закавказзя) заселено державними селянами з московської глибинки (Курська і Орловська губернії).
Цілющі джерела села православна церква оголосила святими, а молитовний будинок духоборців на березі озера в 1845 році був переосвячений на честь святителя Митрофана, єпископа Воронезького. Через дванадцять років (26 березня 1867 року) на місці молитовного будинку була освячена новозбудована кам’яна церква з дзвіницею та огорожею Покрова Божої Матері, до парафії якої також відносилися Новопавлівка і Новопилипівка.
Заможних і працьовитих жителів села в перший раз з вини російського уряду горе торкнулося під час Першої світової війни, коли село потрапило під німецьку окупацію, а потім були червоні ради, експропріація приватної власності і колгосп. Будинок заможного німецького бюргера нижче озера перестав існувати, як і церква на його берегу (комуністи її зруйнували в рамках атеїстичної політики 1920-х).
Протягом усього радянського сімдесятиріччя цілющі властивості ключів і озера використовували лише місцеві жителі та дітвора з місцевого інтернату, для яких вони служили основним місцем проведення дозвілля. А ще в роки Другої світової з огляду на цілющі властивості водних джерел поруч був заснований інфекційний госпіталь, пацієнти якого швидко виліковували від своїх недуг.
Зі здобуттям Україною незалежності в 1991-му в Терпіння повернулися православні служителі, які оголосили їх святими, облагородили прилеглу територію і облаштували купальню для паломників. Тому зараз цей унікальний природний пам’ятник місцевого значення з водами юрського періоду шанується як одна з місцевих православних святинь.
Архітектура
Чудо природи на території невеликого парку (площа – 0,14га) в селі Терпіння на вершині пагорба заввишки 45м над рівнем моря складають дванадцять джерел, що живлять невелике озера з блакитно-зеленими водами. Кожен з них має свій смак (від хлоридо-кальцієвого до сульфатно-натрієвого) і носить своє ім’я на честь православного святого. Цілющою вода вважається через присутність іонів срібла.
Потоки трьох джерел спрямовані до однієї кам’яної купілі для зручності прочан. Все крім одного (Непокірливий) течуть в одному напрямку і, за словами місцевих жителів, кожен з них виліковує від певних недуг.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Запорізька обл., с. Терпіння, парк «Цілющі джерела».
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е105 (Харків – Сімферополь – Алушта – Ялта), а потім Т0401 (Дніпро – Гуляйполе – Пологи – Токмак – Мелітополь) до села Терпіння, в центральній частині якого розташовані святі ключі.
Громадським приміським автотранспортом з Мелітополя до зупинки в центрі села Терпіння, а потім – в південному напрямку (вгору) до цілющих джерел.