Історія
Фактично передісторія храму почалася коли в рамках м’якої окупації Східної України для асиміляції корінного непокірного населення черговим урядом в Петербурзі був розроблений план по переселенню державних селян з російської глибинки в ці області. Так аул Буркута на березі річки Арабка заснований ногайцами ще в 1793 році потрапив в цю чергову програму переселення.
Ногайці в 1863-му були змушені покинуть рідні домівки під дулами російських рушниць, а їхні будинки зайняли державні селяни з Воронезької губернії. У зв’язку із нечисленністю останніх було прийнято рішення додатково переселили сюди частину з раніше завезених в Таврію таких же кріпаків з середнього Поволжя.
Місцева православна громада змогла вибудувати власними силами дерев’яний молитовний будинок на кам’яному фундаменті на честь святого архангела Михаїла лише в 1870-ому. І все ж, не дивлячись на всі зусилля уряду, Тихонівська парафія залишалася все такою ж нечисленною, так що спершу вона була приписана до сусідньої в Варвар’ївці, храм якої був побудований трьома роками раніше болгарами-гагаузами з Бессарабії.
Однак з продажем всієї (десять тисяч десятин) землі Варваровки та сусідньої Оленівки болгарами німцям-менонітам, фактично православна парафія, що ними складалася, припинила своє існування, тому – була переписана до Тихонівської в 1879 році.
Значно рбільшена Свято-Михайлівська громада на початку ХХ століття все також була змушена тулитися в колишньому невеликому дерев’яному храмі, поки не було прийнято рішення про будівництво нового кам’яного. Його освятили 30 травня 1905 роки, як і колишній на честь святого архангела Михаїла.
Не дивлячись на дві світові війни, які вогненним смерчем прокотилися по українській землі, змітаючи все на своєму шляху в першій половині ХХ століття, і безумство атеїстичного чаду комуністів, церкви в Тихонівці пощастило вистояла, хоча останні і поставили її практично на грань виживання – до набуття Україною незалежності лишилися фактично голі стіни, відкриті всім вітрам.
Відновлення храму з огляду на жалюгідний стан почалося лише в 2010-х. Спочатку над голим кістяком стін з’явилася покрівля, потім – двері і вікна, поступово почав відновлюватися внутрішній інтер’єр. Причому всі витрати пов’язані з ремонтними роботами фактично цілком лягли на плечі місцевої громади.
І зараз місцева паства по крихтах рік за роком відроджує свою майже втрачену святиню, що вже офіційно визнана пам’яткою архітектури місцевого значення і найстарішим збереженим прикладом храмового зодчества Мелітопольщини, з небуття.
Архітектура
Невеликий хрестово-купольний обсяг з червоної, нетинькованої цегли Міхайлівської церкви розташований на відкритій місцевості практично в центрі села Тихонівка. Його невеликий силует на масивному фундаменті дещо змінили минулі роки занепаду, і там, де колись красувалися дві квадратні ризниці з боків апсиди, нині залишилися лише голі плити полу.
Витонченість простоти храму складають безліч декоративних архітектурних прийомів та елементів, виконаних способом фігурної цегляної кладки: архівольти вісей трансепта з напівциркульними, прикрашеними ширинками фризами, кутові і лишвені напівколони, маковкоподібні завершення сандриків, профільований лобовій карниз, оперізуючий ширинковий фриз, триаркові ніші, аркатура, тригліфи і, звичайно ж, масивний барабан центрального куполу з високими арковими вікнами декорованими шропсами, що в поєднанні породили унікальний псевдоруський стиль, який такий яскравий та пам’ятний.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Запорізька обл., с. Тихонівка, вул. Пушкіна, 40в.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Мелітополь – Вознесенка – Тихонівка – Астраханка, яка через Тихонівку проходить уздовж храму святого Михайла по вул. Пушкіна.
Громадським приміським автотранспортом з Мелітополя до Тихонівки, поруч із зупинкою якої розташована найстаріша на Мелітопольщині церква.