Політика – брудна справа і робити її в білих рукавичках у всі часи не представлялося можливим. Лише обмежені ідеалісти можуть собі уявити перемогу над корупцією, яка існує з моменту появи первісного суспільства, або вселенське благо для всіх без урахування слабкості людської натури і закону зростаючих потреб. У політиці, тим більше міжнародної, немає друзів – є тільки тимчасові союзники.
Це варто було б знати вихідцю з Лівадії, коли він ступив на шлях боротьби за незалежність Греції від турецького протекторату, а послужний список (вступ до середземноморської ескадри Г. Спиридова в сімнадцятирічному віці, бойові дії на Пелопоннесі та Егейському архіпелазі) та відсутність в Кючук-Кайнарджийському мирному договорі між Московією та султанатом жодної згадки греків мали допомогти йому в цьому, але ні – це не послужило уроком для ідеалістично налаштованого Ламброса Кацоніса, в тому що документ підписаний Московією не вартий паперу, на якому написаний…
Кар’єра до армійського капітана російської армії, придушення татарського повстання та відвага стали першою сходинкою до майбутньої запаморочливої кар’єри грецького патріота в російській стороні, чому немало посприяв черговий виток російсько-турецького протистояння 1787 – 1792 років. Захоплення недалеко від Хаджибея (нинішня Одеса) з невеликим загоном на човнах турецького корабля перейменованого в “Князь Потьомкін-Таврійський”, і через зовсім небагато часу Кацоніс – вже командувач корсарської флотилії, спорядженої фаворитом імператриці за неможливості відправити в Середземне море ескадри Грейга.
Часті перемоги (захоплення в Іонічному морі двох турецьких кораблів, здача в полон п’ятьох турецьких кораблів в Егейському, окупація острова Кастелорізо, гонитва за флагманом капудан-паші, розгром турецької флотилії біля міста Діррахіон) перетворили корсара імператриці без оголошення державної приналежності на легенду – за іронічним визнанням самого грецького ополченця російського флоту як би в Середземномор’ї не було, але її піратські судна наводили отороп і жах на все узбережжя.
Нагорода від корони двоголового орла не змусила себе чекати – “за цілий ряд наданих подвигів” він отримав звання підполковника, успішно продовжуючи відволікати османські сили від дій контр-адмірала Ушакова в Чорному морі.
Удача відвернулася від морського пірата, який влаштувався на острові Кея, коли в 1790-ому терпіння турецького султана скінчилося – 6 травня Кацоніс шістьма кораблями атакував середземноморську флотилію Османської імперії, не знаючи що до неї на допомогу поспішають ще дванадцять алжирських кораблів Сеїт-Алі. На світанку корсари, кинувши свій флагман “Меневра Північна” і жителів островів на розтерзання, на чотирьох кораблях втекли до Кітера. Через півтора місяці Ламброс був нагороджений московитським Святим Георгієм 4-го ступеня і грошима на новий піратський флот у двадцять одне судно на початку наступного року.
Однак Ясський мирний договір між петербурзької імператрицею та Туреччиною без урахування грецьких інтересів поставив Кацоніса в опозицію до вчорашніх союзників (Московія як завжди кинула своїх) – він відмовляється роззброювати свій флот і веде його до бухти Порто Кайо півострова Мані, укріпленої п’ятьма береговими батареями.
Розбити центр грецького опору в Порто Кайо для союзників було справою техніки – двадцять турецьких суден і французький “Modeste” 5 червня 1892 року після потужного вогневого удару захопили базу грецьких повстанців, хоча велика частина їх встигає втекти сушею. Проте втомлений від боротьби Кацоніс не примкнув до відступаючих, доля яких в більшості виявиться трагічною, – після деяких поневірянь Європою він осяде під крилом своєї покровительки в Росії, де у зв’язку із минулими заслугами буде обласканий увагою і земельними наділами. На схилі віку про його нездійсненну мрію вільної Греції будуть нагадувати лише назва його кримського маєтку Лівадія (місце народження).