Удатний лицар з білим хрестом на червоному плащі в гіпнотичному для жіночі серця ореолі приналежності до могутності містичного ордена. Він став львівської легендою ще за життя як провидець і чаклун, що підпорядковував тіла і душі своїй волі, а смерть змушував обходити себе стороною. Хоча основні кошти до існування йому давали кондотьєрство (військове наймитство) та астрологія.
Головне зловісне пророкування Фрідріха Йоахима Мегеліно стало реальністю 20 вересня 1672 року, коли величезна хмара турецько-татарських військ за підтримки козаків взяли в облогу столицю Галичини, хоча лаври провидця йому і судилося розділити з тлумачами ознак (7 червня того ж року під час бурі з вежі ратуші впав шпиль з флюгером-левом в напрямку на схід, що було трактовано як знамення війни, в якій Львів постраждає не сильно (флюгер практично вцілів), на відміну від державності Речі Посполитої (шпиль був сильно деформований)).
Але на цьому участь знаменитого мальтійца в трагічні події облоги 1672-ого не закінчилася – він зібрав добровольчий невеликий загін з шести десятків найвідважніших городян, який щодня дошкуляв османам своїми раптовими точковими ударами, завдаючи великої шкоди, в той час як сам ватажок захисників лишався неушкодженим в самих жарких сутичках, тоді як коні гинули під ним десятками.
І ось коли облогові пристрасті досягли свого апогею, і турецька підкоп в районі бернардинського монастиря був вже майже готовий, рятівник в мальтійському плащі взяв на себе відповідальність за порятунок Львова – зі своїм загоном він спустився в монастирські льохи до місця передбачуваного виходу підкопу. Зав’язалася запекла сутичка. Кілька годин з-під землі доносився приглушений звук брязкоту шабель, пострілів і вибухів. А в самий відчайдушний момент на виручку Мегеліно прийшли самі небеса – хлинула злива, заливаючи все навколо, в тому числі і турецька земляний підкоп, який через кілька годин лютування стихії обвалився, поховавши під цегляно-земляною товщею останню турецьку надію.
Яке ж було здивування та радість городян, коли з вузьких бернардинських тунелів на світ з’явився загін з лицарем в червоному плащі з білим хрестом начолі, що одноголосно було визнано великим дивом, а його втілювача – напів-божеством, що зайвий раз підтвердило таємниче зникнення назавжди львівського мальтійця відразу після описаних подій.
Довгий час ця історія передавалась з вуст в уста, перетворившись на красиву легенду, доки під час реставрації Митної площі поруч з монастирем в XIX столітті не було відкрито підземний льох із завалами в перемішку із залишками тих, хто знайшли тут свій вічний спокій в той пам’ятний день три століття тому.