Своїм піднесенням в кінці XVI століття Почаївська лавра, вік якої тоді вже налічував сто п’ятдесят років, не в останню чергу зобов’язана щедрому дару своєї меценатки, власниці містечка Анни Гойської – чудотворної ікони Божої Матері.
Історія християнської реліквії на українській землі почалася із зупинки стомленого довгою дорогою зі свята святих християнського світу в далеку Волинь грецького митрополита Неофіта для залагодження церковних справ пов’язаних з підготовкою прийняття Брестської Унії в 1559 році. На знак подяки за які милості духовний наставник залишив в будинку Анни ікону Богородиці, писану по канонам “Розчулення” темперою на липовій дошці в срібному окладі, не відомо.
Тридцять років зберігалася реліквія з дев’ятьма святими ликами (крім Богородиці з Предвічним Немовлям на руках, мініатюрні зображення пророка Іллі, мучеників Міни та Стефана, преподобного Авраамія, святих Катерини, Параскеви та Ірини) в каплиці будинку удови земського судді Гойського, але після прозріння її сліпого від народження рідного брата Філіпа Козинського під час молитви перед образом, благодійниця вважала неможливим для себе володіти чудотворною іконою одноособно.
У 1597-ому в присутності єпископа і всієї чернечої братії святиня була перенесена до невеликої церкви Успіння Пресвятої Богородиці на території монастиря. Разом із чином Анна Гойська передала її майбутньому зберігачеві багаті земельні наділи, маєтки та грошове утримання “на вічні часи”, хоча фундація була оскаржена вже її онуком Андрієм Ферлеєм.
Крім постійних утисків (знищення граничних меж, підпал келій, побиття ченців, обмеження доступу до води, заборона на відвідування паломниками) в кінцевому підсумку в 1623-ому почаєвський землевласник зважився на крайній захід – викрасти чудотворний образ разом із срібними підвісами, на яких були зображені його чудеса. Для втілення в життя підступного задуму він наслав своїх слуг, а свою дружину Андрій підмовив, переодягнувшись в чернече плаття, на бенкеті ганити все чудеса Почаївської Богородиці. Кара небесна не змусила себе довго чекати – “біс почав трясти нещасну” і тривало це доти, поки переляканий Фірлей не повернув ікону до святої обителі.
Саме святій іконі чутки приписують порятунок монастиря за дерев’яною огорожею від страшної турецької навали 1672 року, коли образ Небесної Заступниці з раттю святих за плечима здійнявся по молитві ченців над Троїцькою церквою, могутністю своєю повертаючи все стріли ворогів назад, так що вони поранили самих стрільців, поки османи в страху не бігли з поля бою.
Сто років потому за клопотанням Миколи Потоцького діяння Почаївської ікони Божої Матері були гідно оцінені святою церквою, і в 1773-ому папа Климент XIV коронував її золотими вінцями на честь визнання чудотворності. При цьому сам образ із срібного окладу був переодягнений в перловий, який після чудесного порятунку з полум’я пожарища 1868 року було замінено на золотий із дорогоцінними каменями.