Історія

Дата першої писемної згадки монастиря на Почаївській горі точно не встановлена, згідно одних – слід рахувати часом його створення середину XV століття, а за іншими – він був заснований в 1527 році.

Заснований, імовірно, монахами Києво-Печерської обителі Антонієм і Феодосієм, які втікали від гонінь спочатку печерний монастир поступово облаштовується цілим архітектурним комплексом, який охоплює всю площу вершини кам’янистого пагорба біля річки Ікви, куди крім культових храмових споруд увійшли і об’єкти оборонного призначення.

Завдяки посмертним дарам місцевої поміщиці Ганни Гойської (- 1597) монастирський комплекс отримав новий поштовх для свого розвитку, адже крім великих земельних наділів ченці отримали в своє розпорядження чудотворну ікону Божої Матері, яка здобула славу цілющої. На уклін до храму потягнулася вся округа, а слава про диво розлетілася далеко за її межі.

Діяльність Почаївської обителі греко-католицького ордена святого Василя Великого не обмежувалася лише проповідницькою діяльністю, так для просвітницьких цілей на початку 1618 була побудована монастирська друкарня, яка незабаром стала однією з найбільших на Україні.

Зі збільшенням слави храму «Поча Діви», збільшується і число його жертводавців – так у 1653 році щедротами сім’ї Домашевських на території монастирського комплексу була споруджена простора кам’яна церква Святої Трійці.

Але широка популярність мала і негативні наслідки для храму в Почаєві – татарські набіги не могли минути настільки багатої обителі, і комплекс був узятий в облогу під час набігу 1675 року. Проте завдяки заступництву вищих сил він вистояв, захистивши своїми стінами не тільки братію, а й жителів навколишніх селищ.

Формуванням нинішнього комплексу кам’яних будівель Почаївського монастиря пов’язане вже з ім’ям Миколи Василя Потоцького (1712 – 1783), який після поділу Польщі, коли більша частина його маєтків перейшла в австрійське підданство, звернувся в пошуках розради до релігії. Засобом же свого благодіяння магнат обрав монастир на кам’янистому мисі Ікви. Так його стараннями була перебудована церква Святої Трійці (1768), споруджена церква святої Варвари (1774), розпочато зведення нинішньої домінанти комплексу – собору Успіння Пресвятої Богородиці (1771 – 1783), завершено периметр внутрішнього двору будівництвом келійних корпусів (1771 – 1780).

В результаті третього поділу Польщі (1795) Почаїв входить до складу Російської імперії, але в рамках політики віротерпимості залишається у володінні греко-католицької церкви. Мирне існування обителі першій чверті XIX століття вносить останні штрихи у завершення Почаївського храму – на схилі побачив світло Архієрейський будинок, а весь периметр комплексу був обнесений кам’яною огорожею.

Польське повстання 1830 – 1831 років послужило приводом для петербурзької влади для початку гонінь на католицьку церкву, особливо греко-католицьку. В результаті до кінця десятиліття всі василіянські монастирі неосяжної імперії разом із майном були передані в руки православного греко-російського духовенства.

Вже в якості православного храму Почаївський монастир отримує звання Лаври (1833), що призводить в його стіни нову хвилю паломників, в тому числі царської родини, на кошти пожертвувань яких розпочато новий етап будівництва комплексу, коли були зведені Надбрамний корпус (1835 рік), Дзвіниця (1861 – 1871) і Похвальна церква Святої Трійці (1862 рік), а печерна церква святої Варвари була значно перебудована (початок 1860-х).

Під час свого візиту 1859 року в Почаїв російським імператором Олександром II (1818 – 1881) в дар Успенському собору лаври був піднесений величезний іконостас, створений відомими столичними майстрами пензля (І.М. Горбуновим, С.Ф. Верхівцеве, Н.А. Лавровим , Е.Я. Васильєвим).

На зорі нового століття храмової комплекс Свято-Успенської Почаївської лаври облаштовується новим будинком Троїцького собору на місці старої будівлі XVII століття, іконостас якого був завершений лише через п’ятдесят років після відкриття храму.

Перша світова (1914 — 1918) стає жахом – територію монастирської обителі спочатку займають автро-угорські війська, потім піддають розграбуванню російські. Умиротворення приходить в храмові стіни лише у вересні 1919 року з переходом Волині до польського підданства. При католицтві – основний державної релігії, тим не менш, лавра в Почаєві залишається православної аж до 1939 року, коли ці землі знову приєднані до Радянського Союзу.

На щиті войовничого атеїзму після Другої світової війни (1939 – 1945) звернулися в прах багато християнських святинь, а на братію уцілілих почалися гоніння. Лавровий комплекс не був винятком – він поступово приходить в занепад через відсутність коштів на підтримання та реставрацію будівель та споруд.

Вогонь лампад Свято-Успенська Почаївської лаври знову засяяв на повну силу з 1990 року, коли зі зміною політичної влади змінилося ставлення до релігії, і монастирський комплекс на гребені пагорба став другою за значимістю святинею (після Києво-Печерської лаври) на території Україні.

Архітектура

Успенський собор (1771 – 1783) – тринефна центральнокупольного базиліка в формі латинського хреста (30м х 69м) на двох’ярусному постаменті-терасі, що злітає над вершиною Почаївської гори на висоту 45м, створена спільними зусиллями архітекторів Готфріда Гофмана та Петра Полейовського на кошти Миколи Потоцького з урахуванням особливостей ландшафту (печери і ходи штучного і природного походження).

Внутрішній масляний розпис інтер’єрів домінанти всього комплексу Свято-Успенської Почаївської лаври з напівциркульним склепіннями на пружних арках, в щелигу (місце з’єднання арки і склепіння) яких влаштовані ліхтарі для освітлення хорів, була розпочата ще відомим львівським художником Лукою Долинським (1745 – 1824), але своє завершення знайшла лише на рубежі XIX і XХ століть.

Зовнішнє декоровое оздоблення собору Успіння Пресвятої Богородиці, в якому переважають рокайлевие риси (ліпнина рослинного характеру, вазони, здвоєні і одинарні пілястри, портики композитного ордера, разкреповані карнизи люнет) носить пишний характер, що надає йому зайву підкресленість верховенства над іншими спорудами комплексу.

Відмінною рисою архітектури соборної церкви лаври є подовжена прямокутна вівтарна частина, південний фасад якої завершується поверненими під кутом 45° до поздовжньої осі еліптичного за формою притвору з чотирма напівколонами парою бічних кутових веж, що знаходять своє завершення в золотих куполах.

Нинішній Троїцький собор (1906 – 1912), автором якого є Олексій Вікторович Щусєв (1873 – 1949), який почав відлік своєї історії ще в 1653 році, а через сторіччя значно перебудований отримав нове внутрішнє оздоблення (1768), зараз представляє собою тринефний трьохаспідний хрестовокупольний з притвором храм у північно-східній частині комплексу.

Його цегельний не оштукатурені кубічний обсяг значно підноситься над притвором, який в північній частині над членуванням переходить у круглу башту з виходом на хори. Оздобленням зовнішніх фасадів служать неглибокі арочні ніші, що передають внутрішнє членування будівлі, пом’якшуючи візуальну аскетичність фасадів з мініатюрними вікнами-бійницями.

Родзинкою композиційного сприйняття північно-східного центру Свято-Успенської Почаївської лаври являють собою мозаїчні панно з розписом на південному (художник – М.К. Реріх), західному (автор – О.В. Щусєв) і північному порталах, а також геометричний композиційний малюнок культової тематики, виконаний за допомогою рельєфної кладки.

Цегляний периметр келій (1771 – 1780) за проектом Г. Гофмана, що в комплексі з Успенським собором утворює простір Внутрішнього двору (45м х 50м), складається з трьох- (Північний корпус) і двоповерхових будівель коридорного планування з одностороннім розташуванням приміщень під хрестовими склепіннями.

Зовнішня обробка, де домінують яскравовисловленний бароковий фронтон Західного крила і пілястри коринфського ордера парадних фасадів, підкреслює прямокутні отвори вікон наличниками замкового каміння.

Прямокутний в плані Архієрейський будинок (1825) Свято-Успенської Почаївської лаври, побудований з цегли з по секційним плануванням приміщень, має завдяки місцю розташування на південно-східному схилі пагорба різнорівневу висоту від чотирьох ярусів (південний) до двох (північний і західний фасади).

Багатство оздоблення зовнішніх його фасадів представляють пілястри іонічного ордера з завершенням з антаблемента, прикрашеного модульонами та дантікулами, а нижній ряд прямокутних віконних прорізів підкреслено напівциркульними сандриками. Центральна ж частина південного фасаду виділена за допомогою балкона в три вікна під трикутним фронтоном.

Третя в Україну по висоті Дзвіниця (1861 – 1871) (65м), побудована за проектом Раструханова – цегляна потинькована п’ятиярусна будівля, нижні два з яких прямокутні тричастинні служать п’єдесталом для подальших кубічних, четвертий є притулком для 11,5-тонного Благовісного дзвону 1886 року побудови (автор – Акім Воробйов), а верхній вінчають куранти і шпиль над невеличкою маківкою.

Насичену еклектичну обробку зовнішніх фасадів складають переважно антаблементи напівколон коринфського ордера під разкрепованним карнизом, архівольти арочних прорізів, фронтони сегментні і розірвані, люнети в пластичному оформленні…

Двоповерховий цегляний Надбрамний корпус (1835) в стилі пізнього класицизму, головний зовнішній фасад у вигляді чотириколонного портика доричного ордера якого підтримує фронтон зі священним висловом, зустрічає зображеннями святих над кованими воротами.

Визначні пам‘ятки

Цілюща вода джерела відбитку правої стопи Богородиці під золотим ковчегом в Успенському соборі Свято-Успенської Почаївської лаври біля бронзового барельєфа Явища за латунною огорожею прославилася на весь світ своїм чудом дарування життя й здоров’я страждальцям хоч раз в житті випили її.

Почаївська ікона Божої Матері у золотому вінку на невеликий липовій дошці над Царськими воротами – коронована Папою Климентом XIV в знак визнання чудотворність – за століття не раз дарувала змученим тілесними і духовними стражданнями позбавлення і радість щастя без болю.

У нетлінних мощей преподобного Іова, ігумена Почаївського (1551 – 1651), що спочивають в Печерній церкви, шукають благословення прочани, як у людини за життя уславленої силою віри і духу благочестя, що зміцнює своєю вірою і посуває на благі справи інших.

Поруч у Печерної церкви знайшло свій останній земний спокій і нетлінне тіло преподобного Амфілохія Почаївського (1894 – 1971) — стоїка, який не зламався під дією чужої злої волі, а здобув в нагороду дар зцілення і прозорливості.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., Кременецький р-н, м. Почаїв, вул. Возз’єднання, 8.

Посилання

• Історичні персони. Від храму до мавзолею, від віри до атеїзму
• Історичні персони. Стоїк віри
• Легенди. Де ступала нога Богоматері
• Легенди. Під захистом Цариці Небесної

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Сірет – Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін), Е40 (М06) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) потім поворот на трасу Р26 (Кременець – Почаїв — Радивилів), яка проходять через Почаїв вздовж Свято-Успенської Почаївської лаври.

Громадським транспортом до автовокзалу Тернополя, а потім на маршрутному таксі на Радивилів (або в зворотному порядку) до Почаївської автостанції. Свято-Успенська Почаївська лавра в 5 хвилинах ходьби від зупинки. На офіційному сайті в розділі «Довідка» є варіанти подорожі з Києва.