Син небес

Зачіска – буденна повсякденність для кожного. Унікальна або пересічна – вона частина іміджу і відображення особистості її носія. Хоча з давніх-давен у волосся закладався сакральний сенс, і одні вважали їх захистом від злих духів як шумери, які навіть споруджували перуки для позбавлених рослинності, інші, як греки, а за ними і християни, пишні вихори асоціювали з нечистою силою і всіма засобами намагалися від них позбутися.

І як в цьому контексті не згадати символ українського козацтва – чуб або чуприну, який служив сполучною ланкою між українським праминулим та майбутнім. Адже перші малюнки з такою характерною зачіскою зустрічаються ще на мамонтової кістки віком сімнадцяти тисяч років знайденій на Мізинській стоянці Сіверщини (Чернігівська область).

Деякі ж теорії на підставі традиційної чубатої зачіски (шікхандака – перший промінь сонця на світанку) українських козаків ототожнюють праотців українського народу із аріями з військової касти кшатріїв, які чотири тисячі років тому вийшли з Індії. У древніх аріїв вона служила символом зневаги до смерті і гарантією вознесіння на небеса.

Хоча згідно з іншої теорії чуб подарували українцям сіверяни з варягів, а назва походило від персського “чоб” (в перекладі – пучок, кисть, гроно) або підкорювачі Риму готи, що називали його “хохол”, що означає “син неба”. Їхніми носіями з військової української еліти могли бути лише досвідчені, випробувані в бою воїни. Вони таким чином захищали себе від злих духів і показували свою зневагу до ворогів. Причому чим довше була пасмо, заправлене за ліве вухо, тим більше поважаним та знатним був козак. Тому найстрашнішою карою за провину на Січи вважалося відрубання чубу.

Відмінною особливістю всіх без винятку варварських племен, що існувала на зорі становлення людського суспільства, була традиція скальпування поваленого ворога (у одних вважалося, що тим забирали силу і міць переможеного, у інших – душу, яка не могла повернуться на небеса). Такому вважається, що голінням голів із залишенням однієї пасми, українські воїни демонстрували свою зневагу до ворога і своєї подальшої долі після смерті.

Правда народний поголос, спрощуючи всі ці стародавні тлумачення і вірування, знизив роль чуба до військової хитрощі, яка повинна була їм, грішним, навпаки забезпечити рай після смерті – нібито Бог за хохол міг витягнути грішника з пекла. Знаючи це народне повір’я, турки часто відрізали сакральне козацьке пасмо щоб позбавити бранця останньої надії.

28-04-2019 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.