Про освіченість і аристократизм українського козацтва в Європі ходили легенди – дипломати-воїни знали по декілька іноземних мов, були присвячені в усі тонкощі європейської політики та етикету, які дотримувалися з педантичною пунктуальністю під час офіційних зустрічей. При обмірковуванні своїх справ, за оцінкою іноземних дипломатів, вони завжди мали на увазі загальне благо, за що посол імператора Рудольфа II в Запорізької Січі Еріх Лясота в 1594 році називає їх у своїй доповідній записці «європейськими лицарями».
При цьому козацька республіка, де погляди висловлювалися вільно і краща думка опонента приймалася без опору, народжуючи в суперечці діамант істини, могла б зрівнятися за своєю славою зі Спартанською за рівнем організованості, демократії і культури, якби не одне але (на думку посла Венеції А. Веміна «Relazione dell origine del costumi dei Cosacchi», 1650 рік), яким була любов до зеленого змія.
Після знищення Січі правителькою Росії в 1775 році, за свідченням француза Ч.Ф. Массона козачий рід зменшувався день за днем на шляху до повного знищення, яке приготувала Московія і для інших поневолених народів. Хоча при цьому у нього залишалася ще надія на успішне повстання українців проти варварів з Заліських боліт, так як нація не мала нічого спільного з московитами крім грецької релігії, використовуваної царями в своїх політичних цілях («Memoires secret sur la Russie», кінець XVIII століття).
Причому згідно з його ж нотаток козаки разюче відрізняються від жителів Залісся високим зростом, справною фігурою, красивим обличчям, активністю, чесністю, відкритістю, благородством, хоробрістю і… жорстокістю, але тільки в бою. У той час як московити за його думкою були повною протилежністю, спотворені тавром раба із вродженою холодною жорстокістю безжальною та садистською в доповненні до зіпсованої української мови. Ця ж характеристика актуальна і для всього населення України.
При цьому іноземців вражає, що для українця смерть краще рабства, і це спонукає його боротися проти будь-яких гнобителів, не дивлячись на переважаючи сили ворогів (французький інженер Гійом Левассер де Боплан «Description de L ‘Ucraine», 1650). Навіть селянин в поле завжди мав при собі зброю (шаблю або рушницю) на випадок раптової атаки ворогів (Е. Lassota, «Tagebuch», 1594).
Англієць же Дж. Маршал в своєму «Travels» від 1770 року порівнює Україну з кращими районами Туманного Альбіону, а її населення вважає високоморальною, добре вихованою і дуже чесною нацією. Московському же прогресистів Олексію Левшину нічого не залишалося як підтверджувати в своїх «Листах з Малоросії» (1816) все вище сказане, з жалем відзначаючи повсюдну ненависть українців до московитів-москалів, з дитинства прищеплювану з дитинства українським дітям матусями.