Його вік за різними оцінками сягає семисот років, а може і більше, що номінально робить його свідком фактично всієї історії Правобережної України практично після татаро-монгольської навали 1240 року. За одне це нація повинна зберігати його як священну реліквію своєї історії, хоч на його могутньому стовбурі нині залишилася лише одна жива гілка «завдяки» старанням радянських індустріалізаторів, що підняв рівень в Дніпрі будівництвом Дніпро ГЕС.
Звичайно за такий тривалий період колись розкішну крону запорізького дуба надійно обплів кокон муару народних легенд, домислів і пророцтв, з яких зараз за давністю років і не вичленувати крупиці фактів, але це йому лише надає додатковий шарм в очах заїжджих туристів і парафіян місцевої церкви.
У числі найбільш відомих постатей української історії, що знаходили заповітну тінь під палючими променями українського сонця серед безкрайніх просторів Дикого Поля, називають Богдана Хмельницького в самій активній фазі його визвольної війни проти Речі Посполитої, коли під кроною ховалися кілька десятків козаків, щоб відпочити перед далеким походом, напившись живої води Дніпра.
Також вважається, що сімсотрічний запорізький дуб був натхненником і німим свідком написання листа запорожців Івана Сірка турецькому султанові у відповідь на нахабний заклик підкоритися йому як наміснику Бога на землі і єдиному законному земному правителю, пам’ять про що на своєму однойменному полотні відобразив Ілля Рєпін. Хоча за відсутності достеменних відомостей не тільки про місце написання, а й саме існування документального підтвердження зухвалого дипломатичного кроку – в прив’язці до дерева це всього лише легенда.
А ще в біографії запорізької пам’ятки деякі дослідники вбачають її особисте знайомство з класиком української літератури, великим Тарасом Шевченком і мовчазне співавторство у написанні знаменитої поеми «Катерина», хоча у скептиків це викликає великі сумніви, томущо вищеназваний віршований твір датується кінцем 1838 – початком 1839-х, що викликає логічне запитання: «З огляду на масштабність твору, що робив Кобзар так довго під дубом в холодну пору року?»
Найцікавіші ж припущення відносяться не до настільки давніх часів – згідно першого величезне дерево для чогось хотіли знищити махновці (в легенді практичне тлумачення даного кроку відсутнє, як і пояснення чим не догодив воїнам з Гуляй Поля конкретно цей представник флори), а інше – оповідає про намір гітлерівців під час окупації України вивезти його до Німеччини, але на жаль теж без подробиць, що вражає чимало запитань про те в якому вигляді передбачалося його перевозити (навряд чи німці розраховували, що настільки древя рослина з успіхом приживеться на новому місці, та ще й після деякого періоду перевезення), які кошти для цього передбачалося задіяти (настільки габаритний вантаж не пошкодивши навіть в наш час важко не те що перевезти, навіть витягти з землі), та й кінцева мета заходу досить неясна.