Історія
Манявський скит
Витоки його історії загубилися десь між зеленню карпатських лісів і пам’яттю століть, так що лише по народних згадках можна встановити приблизний вік Манявського скиту, хоч і не підтверджений документально. Історики припускають, що він налічує близько восьми століть, і своїм заснуванням монастир зобов’язаний двом ченцям Києво-Печерської лаври, Пахомію та Іоаннікію, що тікакали в Карпатські гори від жаху Батиєвої навали 1240 року.
Час минав, і нові монахи поповнювали ряди Манявської братії. Кажуть, загублена в горах обитель з маленькою церквою і скромними келіями була предметом особливої прихильності Данила Галицького (1201 – 1264), хоча княжа милість і не змогла захистити її від чергового татарського нападу, який поклало край існуванню першої святині.
Відродження скиту приніс Іов Княгинецький, уродженець івано-франківського села Тисмениця, коли після повернення зі свого дванадцятирічного Афонського паломництва на рідну землю він оселився на місці того давнього, зпаленого татарами монастиря в 1608-ому (за іншими відомостями трьома роками пізніше).
В'їзна вежа-дзвіниця
Протягом наступного десятиліття Манявський скит активно розвивався навколо побудованої в 1611 – 1612 роках Хрестовоздвиженської церкви, розписаної особисто першим настоятелем Іовом Княгинецьким, який також заклав основи майбутньої багатої монастирської бібліотеки. У 1618 році в його стінах проживало вже чотири десятки ченців.
При другому ігумені монастиря, преподобному Феодосії, були відкриті церковна школа хорового співу, яка на той час здобула широку популярність далеко за межами України, і класи малярів, що досягла свого розквіту під керівництвом Іва Кондзелевича наприкінці XVII – початку XVIII століть (в 1698 – 1705 роках під його керівництвом був створений знаменитий Богородчанський іконостас).
Головне святилище комплексу вже в 1619 – 1620 роках було перебудовано за зразком Хрестовоздвиженського собору київського Межигірського монастиря на кошти Марії Могилянки (1591 – 1638), дочки молдавського господаря Ієремії Могили (1555 – 1606). А на наступний рік навколо монастиря, який і так розташовувався у важкодоступній місцевості (на невеликому гірському плато серед лісу), з’явилася оборонна стіна з трьома дозорними вежами, що зробило його головним притулком для місцевого люду підчас татарських навал на найближчі півтора століття.
Тоді ж (1620 рік) Константинопольський патріархат наділив Манявський скит правами ставропігії (самоуправління і незалежність від місцевої церковної ієрархії) з підпорядкуванням йому 556 обителей в Белзькому, Галицькому та Подільському воєводствах, в Молдові та Валахії (в тому числі такі відомі як Драгомирненський, Сучавський, Путненський, Нямецький, Унівський, Улічевський та Лаврівський монастири). Крім того він мав статус трибуналу при виборі львівських православних єпископів і право на видання церковних книг.
Східна башта Манявского монастиру
Однак не тільки в православній ієрархії обитель займала високі позиції – її патронами були Потоцький, а щедрими пожертвами і милостями привілеїв нагороджували молдавські господарі і польські королі. Особливою пошаною вона користувалася у українського козацтва, про що свідчить версія поховання на її території гетьмана Запорізької Січі Івана Виговського (1608 – 1664) та його дружини Олени Стеткевич (- 1664), а так само будівництво в’їзної вежі-дзвіниці комплексу на кошти легендарного корсунського полковника Станіслава-Нестора Морозенка ( – 1649).
В середини XVII століття український монастир в безпосередньому підпорядкуванні Константинополя досяг зеніту свого розквіту, коли його братія налічувала близько двох сотень чоловік, та у зв’язку із браком місця скитські ченці заснували нові монастири в Погоні і Крехові. При цьому чим багатшим він ставав, тим більш привабливим об’єктом для грабунку здавався татарським ордам.
Небеса зберігали Маняву рівно до того, як після захоплення Кам’янецької фортеці (1672), що прикривала західно-українські землі з півдня, та падіння Пнівської і Станіславської твердинь чотирма роками пізніше окремий турецький загін розгромив скит, знищивши в ньому все живе і спаливши до тла святі стіни разом із унікальною монастирською бібліотекою.
Святий лик на дзвіниці монастиря
XVIII стало століттям втрат – перший удар завдали татари в 1724-ому, коли після тривалої облоги розграбували тільки почала-було відроджуватися обитель, а потім після другого розпаду Речі Посполитої нова австро-угорська влада в 1785-ому і зовсім його закрила, вивізши унікальний іконостас спочатку в сусіднє село Богородчани, а дерев’яну Хрестовоздвиженську церкву – в Надвірну.
Практично два століття Манявський скит перебував в руїнах, доки у зв’язку із його високою культурно-історичною цінностю не було прийнято рішення про реставрацію з метою створення історико-архітектурного музею (був відкритий в 1980-ому).
Однак справжнє відродження Манявський скит прийняв з рук незалежної України, коли був переданий Українській православній церкві, і почалася його глобальна реставрація з поступовим перетворенням на один з найбільших православних центрів західної частини країни.
Архітектура
Розташований на невеликому, витягнутим уздовж гірському плато Манявський скит є комплексом будівель під захистом оборонних мурів з дозорними вежами і дзвіницею (перша половина XVII століття) над центральним в’їздом з півночі (найбільш пологий бік), яка декорована зображенням святих в нішах та дерев’яним завершенням.
Церква Благовіщення пресвятої Богородиці
Візуальної домінантою комплексу служить монастирська скарбниця (1620) – чотириярусна вежа висотою 22,7м з асиметрично розташованими круглими та прямокутними вікнами-бійницями, прикрашена по боках невеликими нішами з коробовим арками завершень, кутовими лопатками, між’ярусним карнизом, круглими слуховими вікнами фризу і схилою покрівлею зі скругленням в купол.
Центральну частину дворової території займає нововідбудований дерев’яний Хрестовоздвиженський собор (1998) представляє собою хрестовокупольне спорудження з піддашиєм та маленькими главками по хрестовим вісям.
Розташований в західному куті храм Благовіщення пресвятої Богородиці (2011) – невелика хрестова в плані споруда з ступінчастими брівками над вікнами, ризалітами з лучковими арками по боках трансепта і п’ятьма маленькими главками.
Вежа-скарбниця і Хрестовоздвиженський собор Маняви
Перспективу північного двору замикає церква святих Бориса і Глеба (1620), що притулилася біля південної стіни з брамою до трапезного двору. Фактично, як частина оборонного периметру, вона складена з того ж бутового каменю з відмінною особливістю в якості простих білих лиштв навколо прямокутних вікон.
Келійно-господарські будівлі являють собою прості одноповерхові споруди, які займають вільний периметральний простір південної звужуваної частини внутрішнього двору. Вони відрізняються лише формою віконних прорізів (коробові – із заходу, прямокутні – зі сходу).
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Івано-Франківська обл., с. Манява, вул. Скитова, 16.
Посилання
- Історичні факти. Манявський шедевр
- Історичні факти. Пам’ять на довгі літа
- Легенди. Богданов спадкоємець
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р38 (Богородчани – Гута). Далі Солотвино – Маркова – Манява. У селі головною (вул. Незалежності) до повороту на скит.
Громадським транспортом до Маняви, а потім через річку Манявку до обителі.