Національний музей у Львові

Історія будівлі

Завершення львівського Національного музею Завершення Національного музею

Культурна революція XIX століття перевела людську цивілізацію на якісно новий рівень, де свобода, право вибору і можливості стали наріжним каменем потреб основної маси населення, в тому числі через пізнання національної історії та культури як способу самоідентифікації в мінливому світі. Одним з її аспектів була організація історико-етнографічних досліджень, спрямованих на збереження артефактів минулого.

Причому в кінці XIX століття рух по збереженню українських національних традицій і промислів, не дивлячись на опір австрійської окупаційної влади, досяг того рівня, коли цілі організації жертвували на організацію національних музеїв колосальні кошти. Так одним з дітищ того періоду стала будівля Музею художніх промислів, для якого в 1888 році був виділений порожній після розбирання в 1802-ому львівського Низького Замку (Шляхетська (Судова) вежа розташовувалася якраз перед майбутнім центральним входом) земельну ділянку на площі Каструм.

Спочатку створений з ініціативи Юліана Захаровича (1837 – 1898) в 1874-му львівський міський хранитель старожитностей народного промислу, не маючи свого власного будинку, кочував по місцевим громадським будівлям: Ратуша, Будівля стрілецького товариства, що зі значним ростом колекції перетворювалося на справжню проблему.

Будівля колишнього Промислового музею у Львові Будівля колишнього Промислового музею

Згода Галицької ощадної каси на фінансування проекту в чотириста тисяч стало справжнім порятунком – на наступний рік був оголошений конкурс проектів, який виграв професор Політехнічної школи Густав Бізанц (1848 – 1925). Однак до реалізації був прийнятий перероблений Юзефом Каєтаном Яновським (1832 – 1914) варіант скульптора Леонарда Марконі (1835 – 1899), що взяв третю премію.

Головним концесіонером був член конкурсної комісії Яновський, в проекті так само брав участь його помічник Еугеніуш Весоловський, а безпосереднє керівництво роботами здійснював Едмунд Жіховіч (1870 – 1924). Роботи зі зведення монументальної будівлі з декором за ескізами Марконі тривали шість років, щоб в 1902-ому міський музей відчинив свої двері перед вдячними глядачами.

Через п’ять років після відкриття частину площ львівського зберігача старожитностей, якому було присвоєно ім’я австрійського імператора Франца Йосифа I (1830 – 1916) була віддана під Міську галерею, створену на основі колекції Болеслава Ожеховіча (1847 – 1927), яка квартирувала тут до початку Першої світової війни.

При Польській республіці в період інтербелума музей носив назву Міського художнього промислу, доки червоні ради за підсумками Другої світової не анексували України, розмістивши в його стінах в 1952-ому філію московського центрального музею імені Леніна, для чого була знищена велика частина унікального декору фасаду (королівські герби Львова, статуї “Живопис” і “Скульптура” П. Війтовича, надвіконні горельєфи Г. Кузневича). Залишки ж колишньої експозиції роком раніше були передані новоствореному Музею етнографії та художнього промислу.

Герб Львова зразка 1990 року (центральний фасад Національного музею) Герб Львова зразка 1990 року

З падінням комуністичного режиму на українській землі в 1990-му будівлю по пр. Свободи 20 у Львові передали Національному музею, який був заснований в 1905-ому як приватна ініціатива митрополита Андрія Шептицького (1865 – 1944). Тоді ж з фасадів була прибрана радянська символіка, місце якої зайняли міські герби нового зразка.

Історія музею

Головною метою приватної фундації Церковного музею з особистим внеском в десять тисяч експонатів в лютому 1905-ого А. Шептицьким було розвиток української культури через демонстрацію багатої спадщини народу в контексті вірувань і вчень церкви, відображених в її сакральних артефактах. Головним його хранителем став відомий історик Іларіон Свєнціцький (1876 – 1956).

За чотири роки після створення він був перейменований на Національний музей митрополита Андрія, графа на Шептичі Шептицького, а в 1911-ому стараннями Свєнціцького в якості директора для розміщення колекції було придбано будинок по Мохнацького 42 (палац Дуніковських).

Портал центрального входу Національного (колишній Промисловий) музею у Львові Портал центрального входу Національного музею у Львові

13 січня 1913 року хранитель старожитностей згідно Акту передачі офіційно став надбанням українського народу, на підтвердження чого його двері в той же день були широко відкриті для всіх бажаючих. Це ознаменувало новий етап його розвитку і значного приросту колекції, яка за два десятиліття збільшилася у вісім разів.

Після радянської окупації 1939-ого львівський національний став останньою надією для експонатів ліквідованих новою владою зібрань Ставропігії, Просвіти, Народного дому, релігійних організацій. Саме у зв’язку різноплановості нової колекції в 1944-му його перейменували на Музей українського мистецтва (спочатку державний, потім міський). При цьому було знищено і вивезено в спецфонди шість з половиною тисяч неугодних атеїстичній ідеології витворів мистецтва.

У рік здобуття Україною незалежності храму артефактів головною будівлею якого за рік до того став колишній Промисловий музей по проспекту Свободи 20, було повернуто історичну назву. Він і зараз є головним хранителем артефактів української Галичини, за невелику плату розкриваючи їх секрети всім бажаючим.

Експозиція

Не дивлячись на всі модернізації радянського періоду основними напрямком експозиції львівського Національного музею є сакральне мистецтво XIV-XVIII століть, покладене в основу А. Шептицьким, хоча зараз вона досягла розмірів у сто тисяч експонатів, що включають літературні, художні, друковані артефакти з числа стародруків, декоративного різьблення, скульптури, гаптування, художніх полотен.

Архітектура

Національний музей у Львові Львівський національний музей

Відмінною рисою цегляної потинькованної прямокутної (60м х 35м) в плані будівлі Національного музею є невеликий внутрішній двір і ризаліти зовнішніх фасадів декоровані пілястрами коринфського ордеру.

З іншого декору варто відзначити високі аркові вікна в обрамленні русту (другий ярус), з архівольтами на імпостами і замковим каменем на чолі (верхній), між’ярусні карнизи оформлені тригліфами і хвилями, широкий фриз, лобовій карниз великого виносу на кронштейнах та парапет з витонченою балюстрадою. Домінантою будівлі служить центральний фасад з його порталом центрального входу під трикутним сандриком на напівколоннах, ліпний декор віконного оформлення, двома ризалітами на колонах коринфського ордера стилізованими під вежі з купольним завершенням і зімкнене завершення центральній частині з витонченим картушем і оглядовим майданчиком на вершині.

Внутрішній простір будівлі організовано навколо дворівневого залу, оточеного балконними галереями. Причому перші два поверхи були розбиті на зали, а верхній – мав поділ на кімнати для службового і житлового користування.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, пр. Свободи, 20.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий), М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів), М12 (Тернопіль – Львів), М11 (Перемишль – Городок – Львів) , М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів) до об’їздної. Далі по місту прямувати: вул. Стрийська – вул. Шота Руставелі – вул. Зелена – вул. Студентська – вул. Левицького – пл. Соборна – вул. Галицька (весь час головною) до пр. Свободи, в північній частині якого розташована будівля колишнього Промислового музею.

Громадським транспортом до Львова, а потім в центр старого міста до проспекту Свободи (зупинка “Театр опери та балету”), поруч з яким розташований Національний музей.

Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті