Витоки його роду губляться в сивій давнині XІ століття на просторах славної Київської Русі, коли його представники вірно служили ще Володимиру Мономаху. Хоча сам Адам Кисіль народився у західноволинських Низкиничах в сім’ї Володимирського земського підсудка (заступника судді) Григорія Гнівошовича Киселя, який показав себе відважним воякою під час польсько-російської війни 1577 – 1582 років, та його дружини Терези з Іваницьких.
Десятилітнім хлопцем Адама відправили до Замойської академії (нині Польща), що славилась своїми демократичними поглядами, а тому тут навчалися нащадки таких іменитих сімей Річи Посполитої як Собеські, Потоцькі, Жолкевські і саме засновників – Замойські. До речі саме товаришування із старшим за нього на шість років Томашем Замойським забезпечило вихідцю із волинського середнього класу блискучу політичну кар’єру.
Хоча почати йому довелося на лаві військових під прапором Річи Посполитої, доводячи свою відданість короні. Перший його похід був нещасливим – польські війська отримали поразку під Цецорою в 1620-ом, а за рік він хоробрістю відзначився в Хотинській битві. У віці 26 років нарешті здобув звання королівського ротмістру в Пруській експедиції. Десь в той же час починається політична кар’єра нащадка древнього українського роду в якості візитацій королівського представника сеймиків та синодів.
Обраний волинською шляхтою в якості свого представника на генеральному сеймі в 1632-ому Адам Кисіль вперше виступив як захисник православ’я в католицькій Річи Посполитій, чим здобув собі широку популярність серед українців, що швидко просунуло його до посади світського протектора та поборника православ’я країни (до того ж він активно жертвував на храми, також його коштом було зведено собор Максаківського монастиря на Чернігівщині), а підтримка Владислава IV подарувала постійне представництво у Сеймі та одна за одною військові посади: Чернігівськім підкоморій, Київським каштелян, Брацлавський воєвода і, нарешті, Київській воєвода. Цьому посприяли дипломатичні послуги владнання польсько-російського конфлікту через чернігово-сіверський кордон.
З початком визвольної війни українського народу Київський воєвода всіма засобами намагався мирно владнати конфлікт в правовому полі, виступаючи посередником між Польщею та Україною. Перемовини 1649-ого в Переяславі, два роки потому – у Білій Церкві, але загострення конфлікту поставили крапку у мирних ініціативах Кисіля, а його толерантна політика відвернула від нього прибічників обох із сторін “українські кості польським м’ясом поросли” проти польських підозр у шпигунстві на користь Хмельницького.
Свій серед чужий, чужий серед своїх, не отримавши розуміння в своїх благих миротворчих намірах зберегти життя 3 травня 1653 року Адам Кисіль помер в своєму родовому маєтку Низкиничах і був похований в місцевому монастирі. А його величезні маєтки, яких налічувалось аж шістдесят п’ять в північних регіонах України, за відсутності прямих спадкоємців після смерті його удовиці були поділені між племінниками Дорогиницької гілки роду.