Український транспорт преміум-класу

Романтика безкраїх українських степів під чорним покривалом зоряного неба з повним місяцем і величними істуканами-охоронцями на вершинах курганів, під котрими сплять великі воїни минулого. Її повною груддю вдихнули вони, перші місцеві підприємці минулого, завдяки яким країна розквітала рік за роком, відіграючи все більше вагому роль на міжнародній європейській арені завдяки зміцненню торговельно-економічних зв’язків і пожвавленню товарообігу.

Недивно, що з давніх-давен і аж до кінця XIX століття чумацькі вози були основними перевізниками товарів та пасажирів по українських теренах, не дивлячись на вкрай низьку швидкість (до 30км на день при швидкості 2-3км/год) — чого варті лише цифри до вісімдесяти мільйонів пудів щорічних перевезень, до половини з яких складало золото українських полів, перевозячи до півтори тони вантажу за раз. Тільки на щорічний маріупольський ярмарок, що лежав на Чумацькому шляху, збиралося до півтори тисячі возів.

Монополія на сіль та великі бариші від перевезення товарів і людей робили українських чумаків дуже заможних громадян суспільства. Проводячи більшу частину свого життя в дорозі — сезон міг тривати з березня по грудень залежно від примх погоди, що могло бути найулюбленішою та найдорожчою річчю для далекобійників тих часів, а ніж його упряжки волів та різбленні, розмальовані та прикрашені стрічками вози.

Саме тому за найкращих биків на той час віддавали шалені гроші — воли з унікальним розфарбуванням шкірі, наприклад попелясто-сріблястим або чорним, коштували в двічі-тричі дорожче за звичайних, а за білу зірочку в центрі лоба, що символізувала щасливу вдачу, та з білими копитами платили справжнім золотом. А вже після придбання володар цього красеня на знак особистої відзнаки проводив тюнінг свого нового транспортного засобу, вкриваючи волов’ячі роги, що сягали метра та загиналися назад, справжнім золотом.

Ось тому воли в каравані охоронялись найретельніше, а у випадку атаки ворогів їх ставили в центрі периметра, оточуючи по колу возами з вантажем і билися за них на смерть, бо вони були чумакам найкращими друзями та невтомними годувальниками. В особливо посушливі дні далеких подорожей українські підприємці минулого могли сами зробити лише ковток колодязної вологи, аби тварини напилися досхочу — саме тому каравани не перевищували сорока возів (спроможність середньоукраїнського колодязя напоїти вісімдесят волів).

В мандрах основним принципом існування було здоров’я, закладом якого була чистота, тому чумаки милися самі при будь-якій нагоді, а свій улюблений гужовий транспорт гребнями та щитками вичищали кожного вечора без вихідних і свят. І зимували вони разом із своїми улюбленцями в чистому полі поруч з водоймами, а не на теплій печі у жінки під боком. Тому-то воли і були другом, товаришем і братом, який коштував більше ніж життя.

13-01-2020 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.