Соляна шахта Соледару

Історія

Соляне панно в шахті Артемсолі Соледара Соляне панно Артемсолі в Соледарі

Історія нинішнього білого підземного чуда Соледара втрачається десь в п’ятдесятимільйонним часовому проміжку існування східної околиці українських земель під товщами вод Пермського моря, які то наступали, то відступали на сушу десь триста – двісті п’ятдесят мільйонів років тому. Пройдуть багато століть, перш ніж на карті з’являться соляні озера і людина, яка назве їх Торськими.

Багато племен добували сіль випаровуванням з донбаських озер. Це ремесло освоїли ще стародавні таври в I тисячолітті до н.е. Їм наслідували скіфи, половці, слов’яни Київської Русі, татари… – так на їхніх берегах з’являються і занепадають селища, хоча мистецтво солеваріння не зникає до кінця.

Соляна шахта Артемсіль в Соледарі Соляна шахта в Соледарі

На початку XVI столітті в Дике поле на південь від річки Ока масово повертаються українські вільні поселенці, які миють сіль не тільки для себе, але і на продаж – чумаки везуть дорогоцінний товар далеко на захід до європейських держав. У сезон (з травня по вересень) прийшлі, які ставали величезними таборами по берегах, і місцеві добували за сезон сотні возів білого золота.

Так тривало до окупації Дикого поля московитами по верхів’ях річок Ворскли і Сіверського Дінця з встановленням сторожових постів в гирлах Торця і Бахмута. У 1645-ому на березі одного з озер закладена Торська фортеця, що отримала в народі прізвисько Соляне місто або Солеванськ. Воли з возами, навантаженими українською сіллю потягнулися і на схід.

Однак з встановленням сторіччям пізніше державної монополії соляний промисел в майбутньому Соледарі практично зупинився через недбальство нових московських господарів – у зв’язку із швидким заселенням слободи на річці Бахмут солеварами з кріпаків-втікачів московський цар Петро I (1672 – 1725) віддав наказ про примусове повернення всіх селян їх господарям, а солдат – до армії. У 1701о-му він відправив на Донбас каральну експедицію, у відповідь на що спалахнуло повстання солеварів під проводом Кіндрата Булавіна (1660 – 1708), яке було жорстоко придушене.

Глуха аркада соледарского музею солі Глуха аркада соледарського музею солі

Пауза затягнулася до скасування в Росії кріпосного права і наслідуваної йому лібералізації економіки, а в 1867-ому була організована експедиція Олександра Васильовича Гурова (1843 – 1921), яка в кінцевому підсумку стала першопричиною початку буріння після доказу існування зв’язку між солоністю Торських озер та пластів кам’яної солі під ними – український таганрозький купець І.П. Скароманг (- 1879) після підтвердження наявності в пробних свердловинах величезних за товщею шарів солі уклав в 1873 році з Бахмутською міською думою контракт на будівництво солевиварювального заводу потужністю 1800 пудів на рік.

Сама передова на той момент часу техніка англійського, американського і французького виробництва дозволяла добувати сіль методом вилуговування – за допомогою парових насосів розсіл після попереднього очищення перекачувався до восьми чренів (пізніше кількість збільшено до дев’ятнадцяти). Сушка проводилася центрофугальним методом з використанням шестисильних парових же машин. Завод середньодобової потужністю шість тисяч пудів був запущений в експлуатацію 2 грудня наступного року.

Чотириярусна галерея соляної шахти Соледару Чотириярусна галерея соляної шахти

Натхненний науковими працями В.Г. Єрофєєва і А.П. Карпінського в 1879-му гірський інженер Н.І. Летуновський створив приватну промислову компанію по видобутку в Бахмутському повіті солі шахтно-вибуховим методом. Проходка була пробита в 170м на північний захід від свердловини і обладнаний тесаним каменем на гідравлічному цементі. Підйом продукції проводився паровою машиною.

Соляна шахта, що складається з двох паралельних з’єднаних штреками галерей 240м х 12м (зараз шахта рудника 1,3), розпочала роботу три роки по тому і була оснащена паровими вентиляторами, робітники використовували перфоратори системи Макдермонт і Лізбе, рудничні лампи без стекол, пізніше – піронафтові системи Кумберга. Поруч розташовувався дробильно-помолочний цех. Загальна кількість персоналу сягала трьох тисяч чоловік.

Після збройного захоплення влади в Східній Україні червоним люмпеном з одинадцяти, що діяли до перевороту 1917-ого в Бахмутському повіті соляних шахт, залишилися працювати лише три з кращим оснащенням, а в 1932-ому до них додалися ще дві. При цьому до Другої світової війни всі вони були обладнані електричними перфораторами, впроваджена кінне відкочування вагонеток, встановлені вальцеві стінки, ручне вантаження замінене скреперним, впроваджені врубові машини й пневматична буріння.

Соляна копія пальми Мерцалова в соледарській шахті Соляна копія пальми Мерцалова

Чергова розв’язана Московією в 1939-ому війна в котрий раз поставила Україну на межу виживання – обладнання з шахт вивезли на промисли Баскунчака та Ельтону. Німецьким окупаційним військам вдалося відновити роботу лише однієї шахти, та й то її тричі затоплювало.

Після німецького відступу дві шахти “Артемсолі” у зв’язку із першочерговістю встановленої задачі були відновлені вже у грудні 1943 року (були розпочато видобуток і відвантаження сировини), а в наступному році стали до ладу ще два рудника. Загальний показник видобутку і відвантаження склав 435 тисяч тонн на рік.

Величезні поклади української улоговини дозволили Бахмутським шахтам перейти на екологічно чистий комбайновий спосіб видобутку солі одними з перших в світі (1972 рік), хоча до повної відмови від буропідривного методу на шахтах підприємства пройде ще десятиліття.

Соляна черепаха віком 120 років в Соледарі Соляна черепаха в Соледарі

Розробка найпотужнішого з дев’яти пластів місцевого залягання на глибині 260м (Брянцевський) була розпочата в 1978-ому, а в рік здобуття Україною незалежності було поставлено нинішній рекорд видобутку в 7млн. 261тис. тонн. Так що із запуском Подбрянцевского пласта “Артемсіль” стало найбільшим європейським виробником солі з великою географією постачання продукції.

Вже вироблені штреки так само не залишаються порожніми – так в 2003 році тут був зафіксований книгою рекордів Гіннесса перший в світі рекорд підземного повітроплавання на повітряній кулі “Хоппер”, а на глибині 288м працює санаторій для лікування і профілактики захворювань дихальних шляхів та щитовидної залози “Соляна симфонія”, який отримав своє ім’я після проведення три роки поспіль в найбільшому залі комплексу однойменного фестивалю симфонічної музики (1-й – в 2005-ому).

Архітектура

Дев’ять пластів соледарської шахти залягають на глибині від 105м під поверхнею землі, в тому числі найпотужніший третій Брянцевський товщиною 39,5м (третій). Причому українська сіль від природи є однією з найчистіших у світі (вміст галіту – 98,5% натрію хлору), до того ж добувають її в Артемсолі виключно комбайновою виїмкою.

Соляне панно "Добрий Шубін" - хранитель бахмутських соляних шахт Соляне панно "Добрий Шубін"

Найголовнішою пам’яткою соляної шахти Соледара є розташований на глибині 288м в Брянцевському пласті лікувально-туристично-розважальний комплекс з величезним головним залом висотою в сорок метрів при ширині чотирнадцять і довжині близько кілометра, обладнаний зі сходу чотириярусною вирізаною в пласті галереєю. Він має постійну річну температуру в +15 С ° і 45% вологість.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Донецька обл., м. Соледар, вул. Соледарська, 11.

Тел.: (062) 744-25-73.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Слов’янськ – Харків – Полтава – Київ), далі Т1302 (Бахмут – Соледар – Лисичанськ – Рубіжне – Старобільськ -) до Соледара. Далі по вулицях Сосюри – Залевського – Соледарській до підземного музею “Артемсолі”.

Громадським автотранспортом до Соледара, а потім міським – до лікувально-розважального комплексу соляної шахти.

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Соляна шахта Соледару на мапі

Обговорити статтю в спільноті