Патріотизм, любов і відданість рідній землі і турбота про її інтереси завжди були і залишаються зручною розмінною монетою в політичних іграх за владу, гроші, могутність. Підгрунтя більшості політичних питань перебуває у близько фінансовій сфері, чим сьогодення зовсім не відрізняються від минулого.
Так спадкоємець Трансільванського престолу, Жигмонд Баторі після повного вступу в князівські права в 1588 році (до повноліття при ньому знаходився регент) оголосив про вступ до антиосманської коаліцію для звільнення своїх земель від мусульманської влади.
Домігшись на цьому терені значних результатів: визнавши владу Габсбургів, у 1595 році він стає повноправним господарем трансільванських земель, які додатково включили до свого складу так само домінію Мукачівського замку, Березовський, Мармароський і Угочанський комітати (велика адміністративна область в Угорщині).
Проте через вже два роки Жигмонд Баторі поступається свого престолу Рудольфу II – королю Угорщини та імператору Священної Римської імперії, припускаючи отримати в нагороду сілезьке Опольське князівство і пенсію у п’ятдесят тисяч талерів.
Ось тільки обіцянки політиків, як дим на вітрі, тому вже через рік (у 1598) трансільванського спадкоємцю доводиться відвойовувати свій престол у Габсбурзької корони, не отримавши компенсаційних ні герцогства, ні талерів.