Українська віденська кава

Уславлений в боях хоробрий потомним козак, який майже один врятував головний форпост імперії Габсбургів, вшанований багатьма почестями та званнями, але вписаний на сторінки історії як перший віденський бариста — доля часом буває великою пустункою, а вже в контексті цього згадуються його військові доблесті і заслуги.

Мабуть саме народження в галичанських Кульчицях, які подарували світові трьох гетьманів (Петра Конашевич-Сагайдачного, Марка Жмайло-Кульчицького, Павла Бута) передрікало Юрію славетну військово-політичну кар’єру. Хоча через брак інформації про початковий етап його життя та безліч легенд-слухів існує декілька суперечливих версій навіть його походження — так згідно головної він був потомним православним козаком, за іншою — родовим поляком, до того із вільного королівського Самбору, за третьою — взагалі серб із Замбору.

Достеменно відомо, що народився він в 1620 році в сім’ї дрібного шляхтича, який в сподіванні на подальшу церковну кар’єру забезпечив синові освіту в Самбірській парафіяльній школі, але не судилося. Ще юнаком Юрко Кульчицький втік до запорізької вольниці, де хоробро бився за волю української землі з османами, доки одного разу не був полонений турецькими військовими.

Завдяки природним здібностям бранець швидко опанував мову своїх полонителів, що із знанням рідної, румунської, сербської, угорської, німецької фактично визначило всю його подальшу дивовижну долю на межі вигадки… А спочатку було повернення до мирного життя на торгівельній ниві, потім – в якості посередника між Габсбургською монархією та Туреччиною в офіційному статусі “цесарського придворного кур’єру” (з 1678-ого)

Миролюбна політика султанату тривала не довго – за п’ять років Мехмед IV знов поставив свою імперію під прапори ісламського джихаду. Відень, як столиця Габсбургів, 7 липня 1683 року був взятий в облогу двохсоттисячною турецькою армією, гарнізон оборонців ледь налічував вісім відсотків від нападників при обмежених запасах провіанту та боєприпасів. Дуже швидко місто опинилося на межі голоду та епідемії, і в середині серпня майже відмовився від супротиву.

Ось тоді-то на сцену і вийшов український козак, щоб спробувати врятувати Відень, звернувшись по допомогу до імператора Священної Римської імперії Леопольда І та австрійського війська Карла V Лотаринзького. Досконале знання турецької забезпечило сміливцеві в одязі торговця разом із слугою-сербом вільний прохід крізь ворожий стан. Маскарад був на стільки вдалим, що один з османських ватажків навіть запросив їх до свого шатра обсохнути після зливи, а австрійські дунайські військові сторожи обстріляли їх, прийнявши за турецьких лазутчиків.

Прохання про допомогу встигло вчасно, на аудієнції у герцогом Лотаринзьким Юрію Кульчицькому із супутником вдалося переконати можновладця в необхідності невідкладних дій. Крім того 17 серпня вони змогли повернутися до столиці Габсбургів для підтвердження наближення австрійської допомоги. А 12 вересня 1683 року облога Відня була повністю знята після поразки османів у вирішальній битві.

Український козак одразу ж перетворився на місцеву легенду, отримавши за свій подвиг чимале грошове забезпечення, будинок, посаду “цесарського товмача з османської” та триста мешків кави з покинутого військового стану Кари Мустафи. Підприємлива натура Кульчицького на тому не заспокоїлася — він почав пропагувати каву, яку так сподобалась йому ще за часів полону (згідно легенди – у турецького лікаря, який за допомогою цього напою позбавив його від сильних головних болів), всім і кожному у імператорському місті на Дунаї. Але спочатку дивний гіркуватий міцний смак темної рідини зовсім не сподобався містянам. Тоді почалися експерименти Кульчицького з додаванням цукру та молока — так на світ з’явився рецепт всесвітньовідомої “віденської кави” з філіжанкою за один крейц, фактично він був першим місцевим баристою

Хоча на території Австрії і зараз, після трьох пройдешніх століть, існують знавці, які наполягають, що “Під синьою пляшкою” (нім. Zur blauen Flasche), відкрита українцем-рятівником в швейному ряду біля собору в тому ж фатальному т1683-ому, була першою віденською кав’ярнею. В той час як згідно історичних нотаток дослідника Карла Теплого володарем першого місцевого закладу подібного типу був вірменський купець Йоган Діодато (з 1685-ого), а Юрій-Франц відкрив свою кав’ярню роком пізніше, до того пропонуючи її з лотка просто на вулицях міста. Але за відсутності достеменних відомостей суперечки про це тривають.

26-02-2020 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.