Матусин син

Єдиний спадкоємець великосвітської сім’ї Северина Ржевуського та Констанції Малгожати з Любомирських, улюбленець матері, Вацлав народився в 1785-ому. І як не обмежений грошовими рамками в своїх бажаннях він все життя прожив згідно свого бачення світу та українських національних традицій помножених на величезний досвід мандрів світом.

Про нього ходили легенди, як про великого оригінала свого часу та орієнталіста, який проявив себе в малюванні та музиці (найбільш цінований його витвір “Requiem“ на смерть Фаддея Чацького, вперше виконаний в “Кременецькому костели”:/uk/1213/khram-preobrazhennya-gospodnogo-krementsya в роковини смерті польського історика. І при цьому дуже допитлива, наполеглива, працьовита людина, що жила за законами честі — в австрійській армії він дослужився до чину ротмістру, перебуваючи у Відні вивчив турецьку та арабську, а також надав матеріальну і практичну допомогу з перекладу та пошуку викладок на східних мовах тритомнику “Mines de l` Orient exploitees par une societe d`amateurs sous les auspices de M. Le Comte Uenceslas Bzewuski” (1809 — 1813).

Після одруження з Розалією Любомирською графські подорожі в основному обмежувалися трикутником Волинь — Ополе — Люблін. Але душа, що весь час шукала нового витримала домашньої рутини недовго — за десть років він відправився на Схід, де переважно відпочивав в аравійських Багдаді та Алеппо. Розкішне перебування з бенкетами, купівлею різних місцевих дивин і, звичайно ж його слабкості, арабських скакунів, коштувало йому загалом колосальну суму в мільйон злотих. За таку щедрість його навіть нагородили почесним титулом Еміру.

З поверненням Вацлав Ржевуський за схожість з аравійськими пустелями обрав місцем свого притулку місто Саврань, а також часом жив поруч Старокостянтиніва в селищі Кузьмині, де побудував простий будинок, але з багдадськими садами, оранжереями, квітниками, та величезні стайні для своїх арабських красенів — вісімнадцяти кобил та п’ятдесят чотири жеребці, які коштували йому два мільйони польських злотих. Він не їздив верхи — літав, до одного разу на своєму скакуні разом із тюрбаністом Відортом та козаком Саввою Жеребкою з боку міста піднялись на “гору Бону”:/uk/1195/gora-bona-ua по крутому схилу і з’їхали по ньому ж вниз.

Не в захваті від свого аристократичного коріння граф йменував себе атаманом Ревухою або Золотою бородою (арабською емір — аль — Омрах). Він вів по-спартанськи простий образ життя в оточенні своїх довірених кремезних українських козаків в синіх шароварах та куртках з довгими “оселедцями” за вухом та високих шапках, критих червоним.Сам же господар зазвичай був одягнений в широкий білий бурнус з тонкої шерсті, білий тюрбан, носив довгу руду бороду та не розлучався з бурштиновими чотками, палив кальян, мовив та писав українською.

Але як закінчилася доля лихого Вацлава після Польського повстання 1831 року — про те достеменні відомості відсутні, хоча найбільш вірогідною версією є його загибель від рук російських окупантів, разом з іншими повсталими (в іншому випадку — втеча на схід).

28-02-2020 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.