Душа тендітного, вразливого і сором’язливого сина пирятинського поштмейстера Миколи Таволги-Мокрицького з дитинства тяглася до прекрасного, але честь козацьких пращурів (засновник роду Таволгів був козаком з річки Мокриці) диктувала свої умови — вміння їздити на конях було неодмінною умовою справжнього чоловіка. Ось тільки одного разу кінь скинув хлопчину, ставши на дибки, після того малий почав страшно заїкатися та обходити тварин десятою дорогою.
Початок навчання у Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян (його мати, Уляна Григорович, була з аристократії) у восьмирічному віці став для Аполлона справжнім виходом — гарна компанія, освідченні вчителі, світські науки… і ніяких коней. Причому обдарований хлопець одразу став улюбленцем Івана Котляревського.
Шість років пролетіли як один день, і ось він вже учень знаменитої Ніжинської гімназії Безбородька, де він знайшов однодумців, які пройдуть з ним крізь життя: Микола Гоголь, Євген Гребінка, Яків де Бельмен, Олександр Данілевский, Микола Гербель та одвічний товариш по яблуневих походах до навколишніх садів Нестор Кукульник. Пощастило і з вчителями, особливо образотворчого мистецтва — Капитон Павлов, який сам був тонким поціновувачем полотна та пензля, натхненно вчив своїх підопічних любити малювання.
Але реальне життя вимагало більш практичної і дохідної професії — тому в столиці імперії була обрана для отримання диплому медицина. Із справою не до души не задалося, і Аполлон Мокрицький змушений був влаштуватися писарем на службу в департамент гірничих та соляних справ – це дало можливість за підтримки земляка з Пирятину, конференц-секретара Академії мистецтв В.Григоровича, стати в двадцять один рік вільним слухачем цього петербурзького ВНЗу, де фортуна знов посміхається йому, подарувавши знайомство з академіком Олексієм Венеціановим.
Передчасна смерть батька змусила хлопця в 1833-ому повернутися додому, щоб забезпечувати сім’ю та своє подальше навчання. Він малював, малював, малював портрети на замовлення заможних українських панів без зупинки на відпочинок. Рік такої виснажливої роботи, і молодик зміг повернутися до Петербургу, лишаючи за плечима два безнадійних кохання — до дружини старшого брата Амалії Данілевської та першої красуні Полтавщини Сонечки Вишневської.
Продовженням його художнього навчання по класу історичного та портретного живопису знов керував Венеціанов, а пізніше — Брюллов з-за важкої хвороби першого. Срібна медаль 2-го ступеню, академічний пансіон, Велика срібна медаль за “Святого Себаст’яна” та золота за “Римлянку, що годує грудьми батька”…
Саме тоді йому довелося відіграти не абияку роль в долі великого українського Кобзаря, про що перший запис в щоденнику Мокрицького з’являється 18 березня 1837 року (прохання до Брюллова про допомогу у звільненні Т. Шевченка з кріпацтва), а вже 31 березня майстер доручає Аполлону запросити до своєї студії вихователя спадкоємця престолу, Василя Жуковського, за гроші від лотерейного розіграшу портрета якого за рік (4 травня 1838-ого) великого українського поета було викуплено з неволі.
Так і не отримавши закордонного стажирування за державний кошт, Мокрицький із дипломом вільного художника подався до Італії сам 2 вересня 1841 року за гроші отримані від написання портретів протягом двох років в рідному Пирятині та лотерейного розіграшу своєї конкурсної картини. Причому чутки про його успішне нявчання та роботу закордоном дійшли до Альма-Матер, і Петербург виділив-таки йому дворічне грошове утримання.
Натхненний п’ятирічним італійським життям, після повернення на батьківщину Аполлон Миколайович хотів створити при Київському університеті святого Володимира власну художню школу, але отримав відмову від царської влади. Тому в 1849 році він переїздить до Москви, щоб заробляти на хліб в якості викладача Училища живопису і ліплення з квартирою за казенний кошт.
Викладання, малювання, щасливе одруження з далекою родичкою М. Башилова Марією, двоє синів, професорське звання, вдячні учні і спокійна смерть у п’ятдесят дев’ять. Ось тільки з тієї величезної художньої спадщини Мокрицького до наших часів зберігалося лише тринадцять відомих картин.