Свято-Миколаївський храм Умані

Історія

Уманський Свято-Миколаївський храм Свято-Миколаївський храм Умані

Типовий центр європейського міста: храм, базар, ратуша. Часи мінялися, а він залишався все таким самим, як взірець концентрації трьох живильних струменів, які символізують саме життя. Уманська історія і не пам’ятає, коли саме вперше поруч із жвавим місцевим торжищем вперше з’явилася перша дерев’яна православна святиня, яка пережила з ним не одне важке століття, руйнуючись і знов постаючи з попелу. А існував православний храм тут напевно з давніх-давен, аж відколи існувала Русь.

Хоча перші документальні згадки про нього, причому вже під своїм сучасним ім’ям, відносяться до часів Річи Посполитої (1654 рік), коли Миколаївський з’являється на сторінках мандрівних мемуарів Павла Алеппського (1627 – 1669), сина патріарха Антіохійської православної церкви Макарія ІІІ (1600 – 1672).

Причому саме в Свято-Миколаївській церкві Умані за часів Коліївщини 1768 – 1769 років відбувалась примусове православне хрещення католиків та євреїв з ініціативи очільників козацьких загонів Максима Залізняка та Івана Гонти, що повстали проти польського володарювання.

Дзвіниця Свято-Миколаївського собору Умані Дзвіниця Миколаївського собору

А вже на початку ХІХ століття (після окупації українських земель імперією Романових) уманська парафіяльна святиня за давністю років потребувала нагального ремонту, що за знищення іншого православного Миколаївського храму у великій міській пожежі, створювало величезну проблему для громади.

Для мінімізування витрат в майбутньому парафіяни вирішили будувати церкву в камені. Розробку її проекту було доручено польському архітекторові Томашу Етлінгеру, який на пожертви місцевих вірян за підтримки Олександра Потоцького (1798 – 1868) почав роботи вже в 1809-ому, а завдяки оголошеному Київською консисторією збору коштів на уманський храм вже за три роки нову споруду було освячено.

Він так і був парафіяльним до 1843 року, коли його з легкої руки митрополита Київського та Галицького Філарета (1779 – 1858) було розширено за рахунок добудови престолів Успіння пресвятої Богородиці з перенесенням ікон Богородиці з старого Успенського та чудотворця Митрофана. Своє освячення новий Миколаївський собор уманської округи прийняв 6 грудня 1846 року від протоієрея Аполлонія Стаховського.

Наступні сім десятиліть стануть епохою справжнього розквіту комплексу: на храмовій ділянці добудовано одноповерхову споруду духовного правління (1846), при храмі відкрито недільну школу (1861), проведена кардинальна реставрація його внутрішнього простору (1911)… але все скінчилося з початком розв’язаної непомірними царськими амбіціями Першою світовою війною 1914 – 1918.

Миколаївський собор Умані Уманський Миколаївський собор

Зброєна радянська окупація 1920-х поклала початок атеїстичних гонінь на церкву в цілому, і православну зокрема. Уманський собор, який ще в 1895-ому був перейменований на Успенський, в 1930 році був зачинений з пристосуванням в “кращих” традиціях рад під зерносховище із зняттям куполів, та дзвонів.

Знов відкрита за німецької окупації в 1944-ому церква протистояла радянському режиму майже два десятиліття частково відремонтована всередені, доки влада червоних атеїстів не змусила громаду перенести богослужіння до старого храму Іоанна Богослова, переосвяченого нею на Успенський.

Старий собор передали на баланс заводу “Мегомметр” для переоблаштування під клуб, але справа далі цього не пішла, і в 1977-ому архітектурну споруду повернули в історичне русло – краєзнавчий почав відновлювальні роботи для майбутнього музею атеїзму. Загалом були проведені роботи задля збереження цілісності конструкції, але без належної уваги – з огляду на обмежений бюджет унікальний настінний розпис був просто зафарбований.

Купол храму святого Миколая в Умані Купол храму святого Миколая

На порозі падіння чергового тоталітарного московського режиму та світанку оновлення української незалежності богослужіння в Свято-Миколаївському поновилися, хоч і напівлегальній основі (1989). А вже на початку 1990-х собор офіційно був переданий релігійній громаді, яка почала за підтримки місцевих підприємців довгий процес відновлення святині. Том у зараз після закінчення більш ніж тисячі квадратних метрів розпису стін в 2019-ому вона майже повернула свій колишній розкішний вигляд.

Архітектура

Прямокутний периметр трипристольної базиліки з дзвіницею над притвором, куполом в південно-східній частині, декоративними боковими трикутними фронтонами в фільонках (символізують трансепт) та напівкруглою апсидою більш пізнього часу споруди первинно мала майже квадратний периметр з нехарактерним для православних храмових споруд центральним входом з північного заходу.

Стриманий первинний периметр базиліки прикрашений лише високими арками вікон із шропсами, кутовими лопатками французького русту, нешироким фризом та профільованими карнизами. Апсида повторює її оформленням. Вісі стилізованного трансепту відкреслені простими лопатками та трикутними декоративними фронтонами. Восьмиграний світловий барабан під купольним дахом з круглими люкарнами має коробові віконні прорізи та маківка на високому барабанчику.

Південний фасад уманської Миколаївської церкви Південний фасад Миколаївської церкви

Триярусна дзвіниця декілька відрізняється більш пишним декором, що зумовлено її більш пізнім часом споруди (два верхніх яруси відновили в 1990-х). Тут присутні і всевидяче око на фронтоні притвору, і широкі рустовані пілястри, і руст стін полуторного ярусу, і профільований архівольт на імпостах над широкою віконною аркою – другого, і дугоподібні брівки гранованого верхнього, і шоломоподібний купол.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Черкаська обл., м. Умань, вул. Небесної Сотні, 37.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М12 (Стрий – Тернопіль — Хмельницький — Вінниця — Кропивницький – Знам’янка) або М05 (Київ – Одеса). В місті по вулицях: Інтернаціональна – Київська – Тищенка – Європейська – Небесної Сотні. Вздовж останньої біля базару знаходиться Свято-Миколаївський собор.

Громадським транспортом до Умані, а потім – міським в центр до торгівельних рядів, поруч з якими розташований православний храм.

Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті