Місія нездійсненна

Маніакальний намір Московії приєднати Кримський півострів – це скоріше з області психології аніж раціональної логіки, коли раб мріє зайняти господаря, але він так і лишається рабом, навіть здійснивши свою мрію. Мабуть витоки всієї імперської хвороби її правителів лежать на поверхні справжньої історії, яка є найганебнішою та найбільш охороняємою таємницею варварів з мокшанських боліт. А факт полягає в тому, що Московський каганат – всього лише улус Золотої Орди, який навіть після розпаду останньої два століття (аж до 1700 року) платив данину Кримському ханству як правонаступникові монгольських правителів.

Але бажання стати господарем і реальне перетворення на нього – то дві великі різниці, бо народжений з мілкою душонкою раба нездатний усвідомити всю широчинь прав та обов’язків свободи, а побудувати здатний лише каземат оснований ні силі. Мабуть саме тому раз-у-раз в своїх намаганнях приєднати півострів правителі Залісся, яке-то всі европейські літописи навіть не визнавали за Русь, терпіли нищівне фіаско.

Перша спроба окупації Криму була здійснена ще за німкені Катерини II, яка фактично керувала імперією під назвою Російської (примусово перейменована Петром І в 1700 задля приховання ганебного минулого під вкраденою історією України-Русі) при своєму чоловікові Петрі ІІІ, під час російсько-турецької війни 1735 – 1739 років, коли царські війська дійшли до столиці ханства міста Бахчисарай під проводом німця Мініха, а потім відступили на метрик у зв’язку із поганим забезпеченням армії.

Наступну, більш вдалу спробу війська московської цариці здійснили за три десятиліття під час російсько-турецької війни 1768 – 1774 років, причому головною рушійною силою перемоги стали загони українських козаків, яким окупаційна влада рік потому віддячила в “кращих” своїх традиціях розгромом Січи. За Кючук-Кайнарджійським договором Московія анексувала Керч та землі між Південним Бугом та Дніпром, але на цьому не зупинилася, не дивлячись на отримання виходу до Чорного моря, яким завжди прикривала свої війни за Крим. Продовження не забарилося – в 1791 році за підтримки Австрії імперія двоголового орла захопила весь півострів та Південну Україну окрім Бессарабії.

Османська імперія довгі десятиліття вичікувала слушного моменту, щоб відновити справедливість – Кримська війна фактично перетворила непокірний півострів на демілітарізовану зону з підписанням паризької капітуляції Москви 30 березня 1856 року (заборона мати флот та арсенали на всьому азово-чорноморському узбережжі), а українські козаки отримали прапор Запорізької Січи з Константинополю.

З початком Першої світової 1914 – 1918 Крим перетворився на прифронтову зону, а розвал імперії Романових наприкінці 1917 року запустив процес створення на місцях Рад народних представників для Установчих зборів півострова та проголошення Кримської демократичної республіки. А вже наприкінці грудня нечисельний місцевий озброєний люмпен підняв повстання та за підтримки загонів більшовицьких окупантів наприкінці січня 1918-ого встановив повний контроль над півострівною територією, розпочавши кривавий терор всіх незгодних з катуваннями (відрізали статеві органи, вуха, ніс) та масовими стратами. 22 березня того ж року вони проголосили створення радянської соціалістичної республіки Тавриди у складі РСФСР.

Після дуже вдалої двотижневої визвольної Кримської операції Запорізької дивізії під керівництвом Петра Болбочана 25 квітня 1918 року при мінімальних людських жертвах над повністю звільненим від червоних півостровом замайори прапор Української народної республіки. Але два дні потому міністр військових справ УНР Жуківський під тиском німецьких союзників віддав наказ військам відступити в Тавриду. З встановленням німецького протекторату влада передається Кримському краєвому урядові, який діяв з 5 червня 1918 року і цілеспрямовано працював над створенням незалежної країни, а за усвідомлення поганих природно-економічних реалій – широкої автономії в складі незалежної України.

Але червона Москва в квітні 1919 року знов підняла питання жаданого півострову, розпочавши вдалий наступ, який закінчився проголошенням 11 травня чергової Кримської соціалістичної республіки (без Керчинського півострова зайнятого денікінцями Збройних сил півдня Росії) з двояким статусом – в складі РРФСР та військово-політичному союзі з УРСР. Втім незламаний супротив білогвардійців вийшов червоним боком – 28 червня 1919-ого армія останніх під шаленим тиском повністю залишила Крим. Головним керівним органом була призначена Особлива військова рада з відновленням царської Таврійської губернії, а з березня наступного року новий її очільник Петро Врангель взяв курс на об’їдання з УНР.

Остання чверть 1920-ого після закінчення радянсько-польської війни завдяки вивельненню великої маси солдатів червоної врмії стане насиченою в історії півострівного яблука розбрату: 9 листопада більшовики захопили Перекоп, три дня потому Київ офіційно визнав контроль Москви над Кримом, а 29 листопада новостворений Кримський раднаргосп визнав своє підпорядкування ЦК КП(б) України, але через три дні після юридичного підтвердження російською владою незалежності Української соціалістичної республіки, Вища рада народного господарства РСФРР 31 грудня підпорядкувала собі Кримський раднаргосп із створенням 5 травня 1921-ого Кримської АРСР.

Секретний пакт між Москвою та Берліном від 23 серпня 1939 року поклав початок найкривавішій в новітній історії Другій світовій війні, а пряме протистояння між союзниками стало лише питанням часу. Наступ німецьких військ 22 червня 1941 року розпочався в тому числі із бомбардування Севастополя, а вже 16 листопада червоні повністю залишили півострів. Потім буде грудневий контрнаступ з обороною Севастополя до 4 липня 1942-ого.

Окремий округ “Крим” з підпорядкуванням райхскомісаріату України юридично існував з 1 вересня 1941 року до травня 1944 року, коли ця територія була відбита московськими окупантами із с виселенням всіх кримських татар та творенням Кримської АРСР перейменованої 30 травня 1945 року на область у складі РРФСР.

Навіть абсолютно відірвана від реалій життя радянська влада чудово усвідомлювала безперспективність існування Криму під Московським контролем – об’єктивні обставини у вигляді катастрофічної нестачі прісної води та прямих комунікаційних каналів змусили Хрущова 25 січня 1954 року обміняти півострів на українські Кубань та Ставропілля, які увійшли до складу Російської РСР.

Але фантомні імперські болі не полишили Москву і після розвалу нежиттєздатного штучного утворення на ім’я СРСР. Напочатку 2014 року вона почала новий виток ескалації проти суверенітету України, який сама визнала Крим українським 4 грудня 1991 року, а 16 березня 2014-ого під дулами російських автоматів на території вже повністю окупованого півострову був проведений фарс під назвою “референдум” з фальсифікованими результатами по виходу із складу України, а далі для легітимізації та прикриття свого міжнародного злочину через шантаж Російська федерація розпочала війну на українському Донбасі.

Україно-російська війна за Крим триває, і майбутнє може виявитися зовсім не таким, як очікують чергові правителі Залісся, адже природно-економічні проблеми півострова нікуди не поділися і відкритий окупантами 15 травня 2018 року міст з материковою Росією через Керченську протоку ситуацію майже не рятує. Рахунок повернення Криму Україні відкритий.

29-06-2020 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.