Диво-дивне людських рук в містичному ореолі слави, коли самі фізичні параметри (85м завглибшки, 3м завширшки) викликають запитання: Ну як це можна було спорудити за доволі примітивних знаряддях праці? А його поважний вік, який і визначити-то точно не можливо, бо витоки губляться десь в сивині віків до Х століття включно, додає загадкового шарму, який так приваблює ласу до історичних загадкок всюдисущу допитливість душі.
Знайдені в середині колодязя мукачівського Паланка австрійськими дослідниками ще в XIX столітті гвинтові сходи (починаються на глибині 71м та обриваються за 1,6м до дна) та ніші, що відходять з глибини у південному та північному напрямку, людська уява домалювала безконечними лабіринтами підземних ходів, якими буцімто можна дістатися до будь-якої фортеці колишньої Трансильванії та Закарпаття.
Саме в контексті цієї легенди і полягає головна інтрига замкового колодязя – переказ дивної історії про загублений перстень княгині Ольги, яким вона дуже дорожила, бо то був весільний подарунок її чоловіка Федіра Коріатовича. Довго тужила та шукала вихід вельможна пані, коли важке кільце зіслизнуло з пальця у чорну глибоку прірву, але ще більше боялася засмутити свого чоловіка, який в той час був десь у від’їзді.
Аж раптом їй пригадалося, що в замкових підземеллях сидить розбійник із смертельним вироком за свої безчинства, тоді і спало їй на думку дарувати йому помилування, якщо згодиться опуститися на дно колодязя, щоб дістати той самий перстень. Звичайно у бранця вибір був не великий – або смерть, або страх незвіданого, але що поробиш…
Довго розмотувалася мотузка, а потім – повна тиша, хоча в дивним чином у колодязі з’явилася вода. Йшли дні, тижні, роки… Про той дивний випадок, перстень і в’язня вже і згадувати забули, життя вирувало і нові події затьмарювали старі дива.
А ось одного дня перед брамою Паланка з’явився дуже худий старий з білою як молоко шкірою, сивим волоссям і почав наполегливо вимагати аудієнції у вельмиповажного подружжя Коріатовичів. Недовгі перемовини, і ось вже білобородий старець на своїй виснаженій руці протягує Ользі той самий перстень в супроводі чудернацької історії.
Так, це він, той самий бранець, якого десять років тому опустили в колодязну прірву. Там він швидко знайшов княгинину пропажу в одному з бокових ходів, куди утікала вода (саме тому колодязь і не наповнювався), і на радостях промовив за це дяку Богові. В ту ж мить щось гримнуло у нього за спиною, і склепіння ходу обвалилося. Лишилося єдине – йти тунелями. І він пішов, довго крізь темряву та пекло. Врешті-решт небеса вивели його назовні, а виявилося, що минуло десять років.
Він, не дивлячись на своє розбійниче минуле, виявися людиною честі і повернувся до мукачівської правительки, щоб віддати їй перстень попри спокусу продати його задорого. Князь Федір дуже високо оцінив цей вчинок і запропонував чоловікові лишитися жити при замку, але той обрав волю гір і карпатських лісів подалі від людей. Він пішов, а в місцевих переказах так і лишилася красива легенда про перстень княгині і шлях крізь пекло довженою в десятиліття.