Його постать залежно від літературного джерела постає перед очима здивованого сучасника або в ідеально позитивному, або в різко негативному світлі, хоча скоріше за все він був лише уособленням правителя із своїми перевагами та недоліками свого часу, коли жорстокість була чи не єдиним засобом виживання, хоча звичайно комплекси свого бастардового походження були з ним поруч все життя. Володимир Великий – православний святий, хреститель України-Русі.
Дивно, але навіть точну дату появи на світ Великого ніхто не може точно з’ясувати і все тому, що народжений він був від князя київського Святослава поза шлюбом простою ключницею Малушою. Саме для легітимізації як княжого сина завдяки інтригам дядька по матері Добрині, який хотів владарювати, але не мав законних прав на це за безрідності, його малолітнього запросили княжити в Новгород, який сам за провінційності не міг претендувати на увагу законного сина володаря країни.
Початок міжусобної війни за Святославів спадок (київського князя вбили печеніги в 972-ому) змусив Володимира разом із дядьком шукати порятунку у Швеції, бо Ярополк до нього мав великі рахунки не стільки за зазіхання на батьківський престол, скільки за претензії на руку полоцької княжни Рогнеди. Але ця втеча тривала не довго і була потрібна лише для накопичення військової сили.
Цей шанс поквитатися за своє незаконне народження бастард проґавити не міг – за активного підбурювання все того ж Добрині, він вбив батька Рогенди, князя Рогволода, та насильно одружився з тією, що відмовила йому: «Не хочу роззути (весільний обряд) сина раби» з натяком на матір-простолюдинку, відвоював Київ, вбивши брата по батькові Ярополка, та зацарював в стольному граді Русі-України.
Навіть причини прийняття християнства в якості державної моно релігії з боку історичних фактів виглядає не стільки небесним просвітленням, скільки холодним розрахунком з нальотом все тих же комплексів – в 986-ому в Візантії спалахнув заколот місцевих феодалів на чолі з Фокою Вардою проти імператора Василія II Болгаробійця, який допомогли подавити саме війська Володимира Святославича. За угодою візантійський імператор за послугу мав розрахуватися рукою своєї сестри Анни за умови прийняття київським князем хрещення.
Зваживши всі переваги єдиної релігії, Володимир Великий після повернення додому почав на місті слов’янських капищ ставити церкви, масово хрестивши міста та села на підвладній території. Так в Києві його стараннями з’явилися церкви Святого Василя на місці ідола Перуна, Десятинна (пресвятої Богородиці), побудована та утримувана на десяту частину його доходів.
При чому після хрещення в доказ благотворного впливу цього дійства князь київський на сторінках літописів малюється лише в позитивному ключі – дбає про свій народ, влаштовує пишні застілля з нагоди релігійних свят для всіх, піклується про немічних, а що продовжує воювати – то половці самі винні, не треба було вбивати його батька Святослава.
Наприкінці життя доля жорстоко повелася з Великим – спочатку його син (або пасерб) Святополк, князь Туровський, підняв в 1012 році проти нього повстання (за що останній був покараний в’язницею разом із дружиною та її духівником Рейнберном), а три роки потому – батьків намісник в Новгороді Ярослав зробив рівно те саме. З іменем останнього Володимир і помер на вустах: «Требіте путі і мостить мости… Іду на Ярослава, сина свого…» 15 липня 1015-ого.