Як кажуть «кров – не водиця», ти можеш поїхати на протилежний бік земної кулі, але загартована століттями опору пришлим загарбникам українська душа завжди буде з тобою в бою на боці світла та добра. Це справжній дар небес, і пожиттєве прокляття, з яким можна лише змиритися та прийняти, а протидіяти не вийде, або ти – не українець.
Мирон Дідурик народився на Підгаєччині, в тихому українському селі Мужилів, яке на той час (1932 рік) знаходилося в числі інших під владою Польської республіки згідно умов Паризького мирного договору. Друга світова війна та радянська окупація Східної України змусили батьків хлопця шукати вихід – так він двадцятирічним опинився у далекій Вірджиніі (пізніше сім’я переїхала в Джерси).
Середня школа, коледж Святого Петра, Сіроманський курінь Пласту та кадетський вишкіл із званням другого лейтенанту армії США на випуску. Саме це стане першим кроком на шляху до перетворення звичайного українського парубка на легенду 7-ого кавалерійського полку, а згодом і всієї американської армії.
А поки буде добровільний вступ до військових лав в двадцять один, служба в Європі і… В’єтнам. Хто б міг подумати, що вислана на допомогу оточеним, притиснутим до землі надінтенсивним ворожим вогнем так, що вони не могли здійняти голови та викопати собі укриття, американським військовим рота «Браво» капітана Дідурика за три доби кардинально змінить ситуацію, врятувавши чимало життів в тій кривавій м’ясорубці, де загинуло біля трьох сотен американських військових проти тисячі солдат В’єтнамської народної армії та в’єтконгівців.
Українець став героям тієї битви в долині Я-Дранг, з 14 по 18 листопада 1965 року, частково прийнявши на себе командування обороною під градом куль противника та забезпечивши відхід залишків груп повітряної кавалерії. За цей подвиг та особливу мужність, які признали всі учасники тих страшних подій, Дідурик отримав звання майору та прізвисько «Mad Cossack» (Скажений козак). Загалом американська сторона визнала цю розвідку боєм вкрай вдалою операцією, яка засвідчила високу ефективність аеромобільної війни.
Він так і загинув, як справжній воїн, у бою з червоною пошестю, хай хоч і не на своїй рідній українській землі, повернувшись до В’єтнаму п’ять років після того пам’ятного бою (його гелікоптер на бойовому виліті при приземленні для перевірки покинутої вогневої точки був розстріляний в’єтнамцями). В останній путь Мирона Дідурика проводжали з усіма належними почестями на військовій базі Форт Беннінг.
Закоханий у військову справу, воїн світла тілом і духом… його історія стала також українською легендою після виходу в світ книги Гарольда Мура «Ми були солдатами… і юнаками», на підставі якої в 2002-ому на широких екранах з’явилася однойменна історична драма з Мелом Гібсоном в головній ролі – перший фільм про американських вояків-героїв, а не зрадників.