Відгомоніли всі турботи передвесільної метушні з поступовим крокуванням від хвилюючої невпевненості сватання і заручин до закріплення соціальної угоди викупом нареченої та дів-вечиром. До свята все готово – коровай на столі, вишиванки напрасовані, віночок сплетений, ну і на гостей чекає щедро накритий стіл з різноманітними стравами та питтям. Довгоочікувана неділя (або середа) настала.
Починався цей день урочистостей із збиранням виїзду молодого по наречену, коли квітами та стрічками прикрашався «весільний поїзд» або «бесіда» (запряжена конями тачанка, лінійка чи бричка). Після того хлопця з дружками частували його батьки та виводили за ворота за хліб батьком, за рушник матінкою під співи та благословіння свяченою водою та зерном .
А тим часом подружки дівчини в її вбирали її у весільну вишиту сукню, покривали голову фатою, взували у білі черевики, приколювали квітку, а вона в свою чергу дякувала батькам за своє виховання та просила пробачення, після цього її саджали за стіл з короваєм та булочками-їжачками разом співати пісень в очікуванні нареченого.
По прибутті «поїзду» відбувався ще один ритуал викупу молодої, тричі запропонований та двічі відкиданий його отримували солодощами та алкоголем родичі чи сусіди невесті, після чого нареченого пускали нарешті до хати і садили на «посад» поруч із його обраницею, благословляли та частували шановного гостя перед довгим обрядом вінчання. Після цього старший дружко обв’язував рушником руки молодят і батьки тричі обводили їх навкруги столу, після чого урочиста процесія відправлялася до церкви.
Святкування весілля починалося з поверненням молодят до хати батьків дівчини – їх стрічали піснями-вітаннями, обсипаючи зерном, хмелем, мілкими монетами, сушеним тереном, цукерками. Молодиця запрошувала гостей до столу, на горному місті якого лежали короваї подружжя (молодого з «різками») та стояли дві пляшки вина перев’язані червоною стрічкою («покраса»), причому сідали в певній послідовності: в центрі молодята (пити їм не давали), по боках від кожного їхні батьки, потім – родичі, неодружена молодь йшла з хати окрім дружок та подружок.
Після випитої третьої чарки гості обдаровували молоде подружжя – старший дружко підносив гостю чарку, а свашка – «шишку», той вітав молодят і клав свій грошовий внесок до вчасно підставленої подарункової коробочки чи банки.
Ближче до вечора наставала черга обряду покривання, коли дві свашки чи заміжні родички за великою хустиною знімали весільний віночок та розплітали косу дівчини, щоб заплести дві з кісничками і скласти калачем на ее маківці, вкривши хустиною, після чого покривальниці тричі цілувалися, а вона офіційно отримувала статус молодої і приймала вітання. Потім молодиця мала перетанцювати зі своїми дружками, кладучи фату їм на плече, і кожну обдарувати стрічкою, але не зі свого весільного вінка. Закінчувався танок зі свекрухою (якщо та одружує останнього сина) чи своєю матусею (якщо вона одружує останню доньку), а потім своєю фатою прикрити очі свому молодому, щоб більше не дивився на інших дівчат.
Наближалася черга обряду взування тещі в нові чоботі (черевики), який передбачає миття ніг матері молодої новоявленим зятем спочатку брудною водою з камінцями та кропивою, після якого він взуває її в старе взуття і танцює, а потім миття горілкою та взування подарункового нового (щоб не муляли клав до них гроші). Теща в результаті повністю розраховується з хлопцем (щоб не бути боржницею), після чого вони разом «пританцовували» нове взуття.
Згодом свашки йшли лаштувати постіль подружжю в будинку молика, а дружки – палити багаття на його подвір’ї для очищення оселі від нечистої сили та як елемент духовного переходу в нову сутність дорослого життя. Для вшанування невістки свекруха простеляла доріжки аж до самої хвіртки. Коли молоді приїздили, молодий брав свою дружину на руки і вносив в дім, де їх стрічала мати з хлібом-сіллю. Дівчина швиденько прибирала хату добром зі свого посагу (рушники, покривала, серветки, посуд), а потім пов’язувала нову хустку свекрусі і вдягала свекру вишиванку. Потім дружко вів пару «на покій» (перша шлюбна ніч).
Але на тім весілля не закінчувалося і могло тривати до тижня (залежно від можливостей сторін). Крапку у веселому святкуванні ставили символічним забиванням чипа (прикорінь), який забивався у дворі молодого чи молодої якщо вони батьки віддавали заміж / одружували останню свою дитину (як символ, що в цьому дворі одружень більше не буде) та гонінням зозулі, коли наприкінці застілля останнього дня сваха ставила на стіл велику миску з водою та починала плескати по ній руками, щоб бризки розносилися у всі боки і гості тікали додому.